Завантажити

Бачить - не бачить,

Чути - не чує,

Мовчки говорить,

Дуже мудрує.

Часом захоче -

Правди навчає;

Іноді бреше,

Всіх звеселяє.

Люба розмова, -

Будемо, діти,

З нею довіку

Жити-дружити.



Хто ж то такая

В світі щаслива,

Мідра, правдива

І жартовлива?

Як не вгадалі,

Стану в пригоді:

Річ коротенька -

КНИЖКА та й годі.



***



Котилася тарілочка

По крутій горі,

Забавляла любих діток

У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки

Чому не любить -

Хорошая, золотая

І як жар горить.

Прийшла баба - сама чорна,

І чорний жупан, -

Заховала тарілочку

У синій туман.

Постихалі співи й жарти

У дворі моїм;

Золотої тарілочки

Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,

У віконці став

І про тую тарілочку

Співати почав:

"Туманочку, туманочку!

Поклонись зорі,

Покоти нам тарілочку

По нашій горі..."

Де не взявся із-зі лісу

Невідомий птах,

Довгохвостий, гостроносий,

На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться -

І що, і відкіль,

А він зразу розігнався -

І в вікно сусіль...



Я - на піч та у куточку

Зігнувсь, притаївсь

І, щоб птах той не надибав, -

Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,

Не найде ніде

І тонесенько виводить:

"А де дідок, де?"

Закричав горлатий півень

І прогнав мій страх,

Я зрадів - і не побачив,

Де той дівся птах.



Золотую тарілочку

Всі знають давно:

То на небі СОНЦЕ ясне,

На весь світ одно.

Чорна баба - нічка темна:

Із давних-давен

Покриває все на світі,

Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,

Дідусь-господар,

Щоб не зразу догадались,

Що той птах -КОМАР.



***



Скажу ще загадку таку:

У ночвах переплив я річку

І у долинці на піску

Побачив хатку невеличку.



Без вікон хатка, без дверей, -

Як не мудруй, не можна влізти;

Вона ж повнісінька людей,

А ласощів - не переїсти!



Ну, як би так мені туди?

Хоч би ж тобі де-небудь щілка...

Я і туди, я і сюди -

Ніяк: ні зверху, ні з причілка.



Дивлюсь - з лози іде Різак, -

Його мале й велике знає:

Сокири нашої свояк,

По всіх усюдах він буває.



Побачив, що я там ходжу:

"Чого, - питає, - тут никаєш?"

"Ох, мій голубчику! - кажу, -

Нащо питаєш? Либонь, знаєш".



Він цюк - і хатку розрубав.

"Ну, - каже, - лізь, щоб не кортіло!"

Я так зрадів, аж закричав:

"От молодець! От гарне діло!"



І зараз всіх поразганяв,

Щоб ласощів не роз'їдали

Хазяйнувати сам почав,

Аж зуби танцювати стали.



Я через приключку таку

Вподобав дуже хатку тую

І, дякуючи Різаку,

Щолітечка тепер смакую.



От бачте, як старий ласун

Плести вам загадки навчився...

Не хатка то була - КАВУН

До мене в гості прикотився.



А хто ж Різак, такий мастак,

Що й хатку розрубать береться?

Не чоловік і не козак -

НОЖЕМ він на всім світі зветься.



Я шуткувать давно привик

І рад, як діти веселяться...

Пошли вам, доле, довгий вік,

Не знать журби, а більш сміяться.



***



Була собы бабусы Гася:

Гладуху добре всякий знав...

Якась чудна вона вдалася,

І досі я не розгадав.



Як прийде, - люди врозтіч скачуть

І трусяться, як загуде;

А як немає довго, - плачуть

І виглядають, чи не йде.



Пішов я раз по полуниці, -

Ще змалечку я був їдок:

Ввесь день збираю у травиці -

Одну у глечик, дві в роток.



Дивлюсь, до мене суне Гася...

Ну, чуба, думаю, намне!..

І відкіля вона взялася?

Неначе стерегла мене.



Підняв я поли, чимчикую,

Вона ж за мною навздогін;

От-от настигне... близько, чую...

Я до баштанника в курінь.



Розсердилася дуже Гася,

Що не піймався їй дідок,

І так сльозами розлилася,

Що аж товстий курінь промок.



На мене гримнула бабуся:

"Тривай, старий ласун, тривай!

Колись застукаю, діждуся..."

І потяглась кудись за гай.



От вам і загадка знайшлася:

То так, то сяк - і догоджу,

Хто ж вона справді, тая Гася?

Як не вгадаєте - скажу.



Що ж то за баба, Гася тая?

Невже не можна розгадать?

То, діти, ХМАРА ДОЩОВАЯ, -

Не гріх і бабою прозвать.



Буває, скрізь все літо ходить,

А іноді нема й нема;

Раз добре зробить, раз нашкодить,

І плач, і радість - їй дарма.



***



Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький

Коханчик удавсь;

У тісто прибрався,

Чимсь смачним напхався,

В окропі купавсь.

На смак уродився,

Ще й маслом умився,

В макітрі скакав...

Недовго нажився,

У дірку скотився,

Круть-верть та й пропав.

Хотів був догнати -

Шкода шкандибати:

Лови не лови!

А як його звати! -

Лінуюсь сказати,

Ануте лиш ви!



"То ж, діду коханий,

читати