Завантажити

ВАРЕНИК гречаний!" -

Кричіть дітвора.

Чому не вгадати!

Не бігать-шукати

Такого добра.



***



Гоп! Гоп! Діти-молодята!

І дівчата, і хлоп'ята!

Годі бігать і скакать,

Буду загадку казать:



Як була я молодою,

Грала в хрещика з весною

І між квітками росла,

Зеленіла і цвіла.



Добрі люди доглядали,

Шанували, поливали,

Щоб жила краса моя,

Щоб доладна була я.



Як підкрадеться до мене

Те бадиллячко зелене,

Чи бур'ян, чи лобода, -

Через мене всім біда.



Всіх од мене проганяють,

Через тин перекидають,

Щоб нічого не росло,

Щоб пристріту не було.



Як великою вже стала,

Я сім плахт поначіпляла,

Довгі кісоньки взяла

У віночок заплела.



Куди треба, помандрую,

Скрізь і днюю, і ночую,

Світ увесь я обійшла

І на ярмарку була...



...Тільки я сердита зроду:

Хто задивиться на вроду

Чи сунеться цілувать -

Буде сльози проливать.



Діти-квіти, виростайте

І мене ви розгадайте!

Прилетить веселий час -

Поцілую дуже вас.



Діти думали-гадали

І ніяк не розібрали.

В мою хатоньку прийшли,

На печі мене знайшли.



"Ой дідусю, не вгадали, -

Діти разом закричали, -

Годі в просі гріться, спать,

Поможи нам розгадать!



Осьде пряничок чудовий,

Неабиякий - медовий.

Бач - і самі не їмо,

А тобі віддаємо!"



Взяв я пряничок, дивлюся

І облизуюсь, сміюся...

"Не вгадали ви? Ото!

То ж ЦИБУЛЯ, більш ніхто!"



Здивувались дуже діти:

"Тьху, погана!.. Так верни ти..."

А я пряник гам та гам:

"Вибачайте, не віддам!"



***



Раз пішов я на отаву

І наткнувся на прояву:

Довга-довга і страшенна,

Мов гадюка здоровенна,

Голова десь за горами,

Ноги вперлись між лісами.

Став я, хвертом в боки взявся

І до неї обізвався:

"Де ти в біса узялася

І чого тут розляглася?"

Чую - десь щось загуділо,

Буйним вітром зашуміло:

"Схаменися, дурню сивий,

Прикуси язик брехливий!

Я не відьма, не проява, -

По всім світі моя слава;

Мене люди поважають

І до мене учащають...

Ось устану, коли треба,

Підниму тебе до неба,

Через море перекину

У далекую чужину!.."

Засмутився я, злякався

І насилу одбрехався:

"Вибачай, вставать не треба,

Бо не хочу я до неба, -

Там огнями зорі палять,

Мені бороду обсмалять,

А як часом покочуся -

На шматочки розіб'юся;

Любі діточки заплачуть:

Діда більше не побачуть!"

Я побіг, не оглядався

І у хату заховався,

А у хаті баба мила

Мені кваші наварила.

Їм я квашу солоденьку;

Здумав загадку стареньку;

Покіль другу скомпоную -

Розгадайте першу сюю.



Правду загадка сказала,

Мене трохи налякала:

То не ведьма, не проява,

Бо про неї всюди слава;

То всесвітняя ДОРОГА,

І далека, і розлога.

Її всякий добре знає,

Ніхто в світі не минає:

По дорозі щастя скаче,

По дорозі горе плаче.

Так було воно і буде,

Покіль будуть жити люди.



***



Ой ви, діти, - квіти наші!

Наварю вам горщик каші,

Поїсте ви до смаку, -

Мовить баба у кутку, -



Я щедруха, я гладуха;

В мене донечка красуха;

Кучерявенький синок,

Як той сизий голубок.



Я морозу не боюся,

І хто мерзне - я сміюся:

Бабу гріє не кожух,

А веселий теплий дух.



Біля мене всі товчуться -

І веселі діти в'ються,

І старесенький дідок

Тут мурлика, мов коток.



Гей, до мене! Є у мене

І варене, і печене:

Буде людям, буде й вам,

А ледачим дулю дам".



Гарно, хитро баба каже,

По губах мов медом маже, -

Тому заськи, тому на...

Угадайте ж, хто вона?



Хто ж та баба дзиндзюриста?

То всесвітня ПІЧ вариста,

І не тільки я, мерзляк, -

Тую бабу знає всяк.



Як лиха зима приспіє,

Білим снігом поле вкриє,

До бабусі дітвора

Утікає із двора.



Як трусне мороз зимою

Шкарубкою бородою,

Бідний люд мерщій біжить

Безталаннячко погріть.



Хто ж та донечка кохана?

І хороша, і рум'яна?

То БАГАТТЯ золоте

Гарно жевріє-цвіте.



Хто ж синочок любий, милий,

Мов той голуб сизокрилий?

Бреше баба - не синок,

Ні, то прихвостень ДИМОК.

читати