Завантажити

Вона була звичайною працівницею супермаркету. Не директором, не топ менеджером, навіть не заввідділом. У її обов’язки входило лише уважно спостерігати, аби в її відділі все було на місцях і у потрібній кількості. Ввічливо посміхатися клієнтам, які «завжди праві». По-мудрому це звалося «продавець-консультант». Як і багато ровесниць залишила свій дім в сімнадцять, розправила крила і полетіла у світ. Цей світ виявився не таким вже й гостинним… Дівочі мрії боляче розбилися об столичну бруківку, залишаючи лише спогади про те, що ніколи з тобою вже не станеться.
* * *
- Любий, можна я сьогодні обиратиму напої, будь ласка, можна?...
- Так, але...
Анна нахилилась до його обличчя і торкнулася чоловічих губ тонким довгим пальцем. Від цього жесту на нього війнуло ароматом хороших італійським духів вперемішку із запахом манікюрного лаку.
- І не треба думати, що жінки нічого не тямлять у спиртному, добре? – Вона вкотре вже відхилила козирок, подивилася в дзеркальце і відкрила двері авто. – Пішли, котику, ми вже й так спізнюємося.
Господи, ну чому вона ніколи не назве мене на ім’я? Хіба ж я схожий на «котика»? – Виходячи з машини, думав Андрій.
Анна вже прямувала в супермаркет. Висока, вродлива, завжди на підборах, і завжди вбрана як на свято. Навіть вдома її спортивний костюм і халатики були по-кіношному несправжні. Це йому імпонувало. Завжди можна було запросити друзів на вечерю знаючи, що на порозі, на загальний подив та заздрість, їх зустріне розкішна жінка, а не замучена домогосподиня.
- Ти де? – біля самих дверей супермаркету Анна обернулася, від чого її волосся кольору сяючого золота колихнулося у повітрі. Він не знав, як вона це робить але за цей рух її волосся, за цей його блиск...
Автоматичним рухом Андрій натиснув кнопку блокування дверей і машина з готовністю йому підморгнула. За мить він вже був біля неї.
- Я вже тут, – сказав він своїй чарівній супутниці.
- Вічно я на тебе чекаю, – скривилась Анна, не розуміючи його розгубленої посмішки. - Так. Нікуди не заходимо. Купуємо шампанське. Мартіні. Коньяк… ну нехай вже, обереш сам. – Протарабанила білявка чи то до себе, чи то до нього.
І як вона на цих підборах так швидко перемувається? Ні, він ніколи не зрозуміє жінок. А може це й на краще?
Пролетівши декілька рядів із соком та мінералкою, Аня різко повернула в потрібному напрямку. Залишивши чоловікові міцні напої, подалася обирати шампанське і мартіні. З останнім проблем не було. Жінка швидко і не роздумуючи взяла знайому пляшку.
Побачивши, що у «баришні» все гаразд, Андрій занурився у вивчення коньяків. Грузинських стало набагато більше, мимоволі подумав чоловік. Так, і ціни на них різні, і фірми якісь нові з’явились. Чи це я просто давно коньяк не купував? Хоча що йому до грузинських, адже він завжди брав лише добрий старий «Наполеон». Чесно кажучи, він взагалі не полюбляв коньяк. Вважав його напоєм снобів. Перевагу надавав добрим винам та хорошій горілці. Від них у нього ніколи не боліла голова на другий день та не сушило усю ніч. Це брехня, що чим дорожчий напій, тим кращий. Йому доводилося пити коньяки за сотні доларів, а ефект часом був як від звичайного самогони. Аня ж полюбляла коктейлі, і всякі мікси. Теж повна дурня, на його думку. Проте доводилось прилаштовуватись до смаків коханої жінки. Андрій вважав це ще не надто великою жертвою в ім’я кохання. Останній раз добрий коньяк пили з друзями на п’ятнадцяту річницю закінчення універу. Добре посиділи… Але що там за галас?
* * *
- Я ж вам сказала, мені потрібно солодке французьке шампанське і бажано, рожеве!
Віруні з відділу спиртних напоїв знову дісталося. І де ж беруться такі вередливі дурепи?! Роздумувала неподалік скромна «продавець-консультантка», спостерігаючи за сценою у сусідньому відділі. Можна подумати, що вона народилася у королівській родині та щодня на сніданок пила шампанське. Добре, що хоч з посудом все спокійно і тихо. Звісно, іноді доводиться пояснювати мадамам, що сервізу на 5 персон не випускають, а продавати ці предмети поштучно не можна. Але, як правило, публіка приходить спокійна. Беруть якусь дорогу?, безглузду вазу, на зразок оцієї, і з почуттям виконаного обов’язку, йдуть вітати чергового ювіляра. Але чому так? Чому в кожного з нас такі різні шанси при народжені?
«Ірина Клименко – продавець-консультант» – бейджик знову зачепився за волосся. Мало того, що він будь-який одяг перетворював на робу, з ним відчував себе якоюсь річчю із лейбою. Залишалося тільки написати «Made in Ukraine». Іра поправила волосся й далі продовжувала переставляти посуд. До неї підійшла Ніна з відділу канцтоварів:
- Он та дурепа знову катує нашого Вірунчика. І чого вона до неї вчепилася. Вірунчик завжди старається і дуже переживає через будь-які дурниці.
- Пані, заспокойтеся, я ж вам пояснюю, у нашому магазині немає французького рожевого солодкого шампанського. Повірте, це не моя вина. Вам слід скаржитися

читати