Завантажити

ІСТОРІЯ З БРИТАНСЬКИМ ЖУРНАЛОМ.
* * *
За кілька хвилин давні подруги вже сиділи в затишній кав'ярні у східному стилі. Валя була тут вперше. Зрештою, подумала Валя, за останні три роки, я майже ніде не була. Дівчата скинули пальта й зручно вмостилися на м'яких кольорових подушечках. Наче із під землі перед ними виріс послужливий офіціант:
- Чого бажають чарівні дами? – елегантно поклонився в сторону Аліни офіціант.
- Так – почала тоном завсідника Аліна, у нас зараз обід, отже нічого міцного пити не будемо. Офіціант зразу видимо посумнів, судячи із багатого вигляду Аліни він розраховував на добрий зарібок. Але, - продовжувала Аліна, не звертаючи жодної уваги на настрій офіціанта, - ми можемо випити трохи шампанського і доброї кави. Ти яку будеш, Валюш?
Валя знову розгублено подивилася на Аліну, очима благаючи у неї допомоги під оцінюючим поглядом офіціанта. Аліна все швидко зрозуміла:
- Звичайно, ефіопську, як я могла забути, що це твоя улюблена. І два кусочки найкращого торта.
- У нас чудовий "Наполеон", - запропонував офіціант.
- Чудово, - вигукнула Аліна, - завжди приємно почуватися імператрицею! Отже два "Наполеона".
Коли офіціант відійшов, Аліна легко торкнулася руки Валі:
- Не хвилюйся, я пригощаю.
- Але, я можу і сама… - спробувала заперечити Валя, подумки вираховуючи скільки їй це все може обійтися.
Проте Аліна заперечливо похитала головою:
- Ніяких сама! Валюша, ти пам’ятаєш скільки разів ти рятувала мене на контрольних та екзаменах? Можу я в пам'ять старої дружби, хоч якось тобі з це віддячити.
На цей спогад Валя посміхнулася своєю чарівною напівдитячою–напівжіночою посмішкою:
- Це були чудові роки. І даремно, ти кажеш, що я тебе рятувала. – Валя як завжди намагалася залишатися тактовною. – Якби ти не мала достатньо своїх знань, то б ніколи не змогла викручуватися на іспитах.
Аліна з лукавим вогником в очах вислухала цю тираду:
- Ой, Валюш, я бачу ти зовсім не змінилася. Ну як можна так себе недооцінювати! Щоб ти зараз не говорила, а я завжди казала, що ти наймудріша на нашому потоці. Ти даремно тоді не пішла в аспірантуру, коли тебе просили.
- Тоді захворіла мама, потрібні були гроші на ліки, - спробувала якось пояснити свою відмову від аспірантури Валя.
Та Аліна здається вже її не слухала. Вона була вся у полоні спогадів.
- Ти когось бачила з наших? Я дуже мало кого. Пам’ятаєш нашу Катьку? Вона вийшла заміж за араба і виїхала кудись в Емірати. А Васьок кинув економіку і відкрив стоматологічний кабінет.
- Він ж не має медичної освіти, - щиро здивувалася Валя.
- Ну й що, що не має, - байдуже махнула рукою Аліна. – Зате його батько має. Він став власником клініки, а лікує батько.
- Зрозуміло, - відповіла Валя. – Бог з тим Васьком! Він завжди був аферистом. Краще розкажи, як ти. Ми ж так з тобою і не бачилися після випускного.
Аліна, здається чекала не це запитання. Хоча одного погляду на неї було достатньо, щоб зрозуміти, що у неї все окей! Бордовий вельветовий костюм за останньою модою сидів на неї як влитий, вдало підкреслюючи всі принади її гарної жіночої фігури. Зачіска біла наче тільки що із салону, запах дорогих, очевидно французьких або італійських, духів, лайкові рукавички того ж кольору, що сумочка та чоботи-козачки на височезних підборах. Я б ніколи не змогла на таких ходити, подумала Валя
- Як бачиш, - розпливлася у блаженній посмішці Аліна, – я не пропала. Влаштувала собі непогане життя. Їжджу в Париж одягатися і в Краків на каву. У мене було повно пригод. Оскільки мене ніхто не запрошував до аспірантури, треба було йти на роботу. Чого, як ти сама розумієш, мені найменше хотілося. І я записалася на курси в модельне агентство, але звідтам мене скоро вигнали, бо я пропустила кілька занять. Тоді я випадково зустріла Ігоря-юриста. Ну, пригадуєш, я ще з ним трохи зустрічалася на четвертому курсі. Його сестра виявилася головним редактором журналу "Бізнес і влада". Ігор допоміг мені влаштуватися туди в економічний відділ. А потім, - захоплено продовжувала Аліна, - мене послали взяти інтерв'ю в нашого Васька як молодого перспективного бізнесмена. От тоді то ми й зустрілися з Васьком. Він мені й про Катьку розказав, бо вона допомогла йому дістати ліцензію. Виявилося, що давній друг дитинства Васька власник відомої міжнародної фірми з дизайну інтер’єрів. І він якраз шукав для себе нового контакт-менеджера.
- Але ж ти не знаєш англійської, - ненароком вихопилося у Валі. Вона відразу зрозуміла нетактовність свого питання й вирішила його загладити, - вибач, Аліночко, я не хотіла тебе перебивати.
Однак Аліна зовсім не образилася.
- Потрібна мені ця англійська сто років і один день! Для контакт-менеджера, що головне? Добре підвішений язик та ефектна зовнішність. Ні того, ні іншого мені не бракує.
- Але ж якісь обрахунки… - несміливо вставила Валя, яку ці два аргументи не дуже переконали.

читати