Завантажити

ложа “Любов до істини” закрита, — додав Новиков.
— Вам, Михайле Миколайовичу, — звернувся Волконський до Новикова, — є важливіше завдання, ніж керівництво масонською ложею. Це завдання всього “Союзу благоденства”... Треба виробити проект республіканської конституції.
— Буду виконувати доручення.
— Тримайте зі мною в цьому зв'язок, — зауважив Волконський.
Коли замовкали голоси в повитій диким виноградом альтанці, нічну тишу порушував солодкуватим белькотанням перепел у достигаючому просі та, ніби дратуючи його, розсипала ракша терпкі звуки в шелесті осоки.
На небі попливла з заходу невелика хмарина, волочучи за собою тінь через побілені хати, стодоли, обважнілі плодами садки. Десь на крайнебі хмарина зустрілася з іншою, привітавшись ударом грому. Але серед неба яскраво горіли зорі, а за лісом по той бік Псла ховався вогненно-червоний місяць, запалюючи верхи дерев янтарним відблиском.
Від Псла поверталися Щепкін і Котляревський, наблизились до альтанки, звідки почули знайомі голоси. Хтось читав:
И на обломках самовластья
Напишут наши имена.
Почувся голос Волконського:
— Тільки раб душею може бути тираном над рабами! Іван Петрович завагався — чи зайти в альтанку? Там
раптом зірвалася пісня. Молодий голос Сергія Муравйова-Апостола виводив:
Цар наш німець руський,
Надів штани вузькі!
Чоловічі голоси підхопили:
От так цар,
От так цар,
Православний государ!
На порозі альтанки з'явилися брати Муравйови-Апостоли, Сергій Волконський, Пестель, Новиков. Пісню продовжив Пестель:
Тільки за паради
Він дає награди!
Хор приспівував;
От так цар,
От так цар,
Православний государ!
Далі Волконський могутнім голосом затяг:
А за правду-матку
Гонить на Камчатку!
Підхопили приспів інші. До них приєдналися і Щепкін та Котляревський:
От так цар,
От так цар,
Православний государ!
Щепкін у такт приспівові пішов навприсядки вибивати гопака.
— Ура! Перемога наша! — гукнув Матвій Муравйов-Апостол і в такт танцюристові почав плескати долонями. До нього приєдналися й інші, обступивши колом невтомного завзятця, наче цим відзначали його викуп на волю.
До Котляревського підійшов Новиков, стиха мовив:
— Згадували про вас, Іване Петровичу... На нашу долю випали важливі доручення...
Друзі обіймалися, обмінювалися дотепами. Всіх ласкаво обгортала своєю синьою пеленою задумливо-чарівна ніч.
На ранок в Обухівку прибули з Кибинець від Трощинського запряжені добрими кіньми екіпажі для гостей.
Ще роса лежала на поруділих стернях, як екіпажі в супроводі кавалькади вершників неслися шляхом на Устивицю, а звідти на Миргород, де переправились через річку Хорол, а потім степовим шляхом — до Кибинець у двір Трощинського.
Серед розкішного саду велично красувався білими колонами великий палац вельможі, прославленого ще царицею Катериною. Біля палацу гостей зустрів кріпацький хор і оркестр. Гримнула музика і хор. До під'їзду вийшов старий, але ставний Трощинський, вітав гостей. Груди його рясно утикані регаліями, що нагадували щедру руку імператорів — Катерини II, Павла І, Олександра І. Широка блакитна стрічка через плече відсвічувала в собі сиве волосся колишнього міністра і, здавалося, змоложувала його, приховуючи шістдесятип'ятилітній вік. Тримав він себе як особа, вишколена великосвітськими бенкетами часів Потьомкіна.
Де взялися тут, ніби для декорації, три кобзарі.
— Це ті кобзарі, — пояснював Трощинський, — від яких у цьому ж таки дворі сам Микола Андрійович Цертелєв записав думи і видав їх цього року.
Один з кобзарів тримав у руці книжечку “Опыт собрания старинных малороссийских песней. С.-Петербург, 1819”.
— Даруємо дорогим гостям...
Книгу взяв із рук кобзаря Котляревський. Але йому не подобалась ця заздалегідь підготовлена гра. Він не прочитав ні в обличчях кобзарів, ні в придворних співаків та музикантів тієї радості, яку вони повинні були виявляти при зустрічі гостей. Однак думи, які проспівали кобзарі, зворушили Івана Петровича. Він бачив, як ці співи зривали рабську покору й байдужість з кріпацьких облич і запалювали вогні у вогкій муті очей. А найбільше його стривожило те, що не вийшла зустрічати гостей Таня Преженковська. Адже вона раніше прибула сюди з самим Трощинським у багатому, квітчаному позолоченими гербами ридвані, яким користувався господар у столиці, ще будучи міністром. Ось стоїть біля під'їзду і той ридван. А акторки не видно. “Мабуть, забарилася, одягаючи для зустрічі, як обіцяла, вбрання Наталки Полтавки”, — промайнула думка.
 
42
Кілька днів відбувалися в Кибинцях з усією урочистістю великосвітського двору гулянки, давалися концерти, вистави. Тут було виставлено з участю Щепкіна і п'єсу “Москаль-чарівник”. Граючи в ній Чупруна, Михайло Семенович

читати