Завантажити

стола з усім добром і понесли не в кімнату, а в сіни.

Гусари й дами стріли в сінях, як стіл, що аж захряс пляшками та мисками, застряг у дверях разом з молодицями.

— Добра прикмета! — не втерпів Казанцев. — Видно, що господар і справді статковитий, бо любить вітати гостей.

— І стрічає нас хлібом-сіллю, — тихо обізвалась Олеся.

— І з пляшками та чарками, — промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.

Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.

Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки, Онисія вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.

Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.

— Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали, — сказав Казанцев до господаря.

Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.

— Ой зомлію — так смердить горілка на всю хату! — говорила пошептом Олеся Казанцеву над вухо.

— Здається, ми розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев до Олесі.

— Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями, — тихо обізвалась Олеся.

Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.

"Це Олеся навезла гусарів... І де вона в біса набрала їх стільки!" — думала Онисія Степанівна.

Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів — синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.

— Як ваше здоров'я? — пристав до Онисії Степанівни Казанцев.

— Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, — знехотя обізвалась Онися.

А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.

— А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? — прикинув Казанцев.

— Слава богу, є й усі здорові, — обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".

— Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? — піддержував розмову Казанцев.

Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, - москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".

— Ні, ще ніде не були в гостях, — думаємо їхати до батька післязавтра, — знехотя обізвалась Онися.

"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, — снувалась Онисина думка. — Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, — мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".

Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.

— Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! — крикнув гусарин на всю хату. — Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!

"Так воно й є! — подумала Онися. — Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"

— Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, — піддержав отець Харитін, — та й поросят виплодилось дуже багато.

"Цей дурень сам викаже", — подумала Онися.

— Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, — обізвалась Онися.

— Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, — піддобрювавсь отець Харитін.

— Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, — сказав Казанцев, — коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

— Як же ваші воли та корови? — спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати

читати