Завантажити

вони мовчали, бо благочинна спить.

— Ой стережімся, бо так і лулусне котрусь по голові довбнею, — говорила Марта, показуючи на довбню в Геркулеса в руках.

— Такий, як Бонковський, — шепнула друга весела матушка.

— Тільки в Бонковського здорові вусища. Це, мабуть, благочинна зумисне почепила на стіні, щоб нагадував їй Бонковського, — шепотіла Марта на вухо сусіді.

Гості сиділи та шепотіли. Батюшки не втерпіли й почали голосно розмовляти та жартувати. Олеся прокинулась і здогадалась, що до неї заїхала по дорозі вся компанія. Вона розсердилась і надумалась не вставати з постелі.

Тим часом батюшки виглядали в вікна, чи не їде Балабуха, а Балабухи не було. Вже дехто згадав за чарку, дехто про закуску, господар не їхав.

В одчинені ворота вскочили порожні санки. Погонич спинив коні коло ганку, оглянувся — й рота роззявив: санки були порожні.

— Що це за диво! Приїхали самі санки без благочинного, — промовив отець Мельхиседек, виглядаючи в вікно.

— Може, де встали на місті коло крамниць, — обізвалась Марта. — А побіжи, панотче, та спитай в погонича.

Мельхиседек вибіг на ганок. Погонич стояв, витріщивши очі на ворота.

— А де ти подівав панотців? — спитав отець Мельхиседек.

— Мабуть, погубив по дорозі, бо на санках нема, — обізвався погонич, чухаючи потилицю.

— А, ти, роззяво! Як же ти оце погубив? Чи ні разу за всю дорогу не оглянувся, чи що? — крикнув отець Мельхиседек.

— Мабуть, роззява, погубив, — байдужно обізвався погонич.

Мельхиседек вскочив в хату й розказав гостям, що батюшки десь повипадали з санок. Посадили одного студента й послали збирати по дорозі розгублених панотців.

Поки позбирали панотців, Олеся лежала на ліжку й потягалась. День був сумний, нудний. Олеся пролежала б тиждень, не встаючи з ліжка; з нудьги вона дістала з стола "Волшебницю Рагі-Муїну" й почала її читати втретє. Гості сиділи та нудились. Балабуха не вертався. Отець Мельхиседек не втерпів, одхилив двері в кімнату й гукнув: "Добрий день тому, хто в цьому дому!"

Олеся кинулась і впустила книжку. Для неї здалося, що Мельхиседек кинув на неї раками; вона аж затрусилась.

Мельхиседек вглядів, що благочинна лежить на ліжку, й не посмів далі одчиняти дверей; він причинив двері, а Олеся знов взяла "Волшебницю Рагі-Муїну" й почала читати.

"Коли напросив гостей, то нехай сам панькається коло їх, а я не встану", — думала Олеся.

— Лежить на ліжку та одпочиває, — тихісінько сказав отець Мельхиседек матушкам. — Цссс... бо благочинна книжку читає.

Тим часом студент позбирав по заметах панотців і привіз до господи. Балабуха з Прокоповичем увійшли в світлицю. Господар був теперечки дома, — і всі гості одразу набрались сміливості. В світлиці піднявся гомін та регіт; навіть Геркулесова довбня й панни з котиками вже нічого не могли вдіяти.

Балабуха увійшов в кімнату. Олеся страшно подивилась на його й знов втупила очі в книжку.

— Вставай, серце, та вітай гостей! — тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві.

Олеся знов липнула на його очима, ще глибше втупила очі в "Волшебницю".

— Вставай-бо, вставай! Годі качатись, — треба гостям подати чай та закуску, — просив Балабуха.

— Коли напросив гостей, то панькайся з ними сам, бо я не вийду до тих наміток та плахот.

— Одначе їздила до наміток та плахот горшків їсти, — треба й наміток вітати та частувати, — сказав Балабуха.

"Потривай же ти, сарано! Я тебе швидко випроводжу з хати",— подумала Олеся й зітхнула, згадавши за Бонковського.

Поки вона встала, наймичка подала самовар. Балабуха поналивав стакани й звелів наймичці винести гостям. Прокіп побіг на місто й накупив позаторішніх бубликів, черствих та цупких, як ужевка.

Олеся хапком причесала голову, і як була в буденному поганенькому убранні, так і вийшла до гостей.

Матушки в намітках, в синіх жупанах поважно й якось сумно сиділи рядком попід стінами, неначе поважні дипломати на конгресі. Олеся привіталась до всіх дуже байдужно й недбайливо й сіла коло стола; вона роздала всім чай і мовчала. Матушки покуштували бубликів і трохи зубів не поламали. Голодні батюшки трощили їх, аж в зубах хрущало.

Розмова не клеїлась. Усі мовчали. Олеся сиділа, спершись на стіл, і кисло дивилась на Геркулеса на стіні. Випили чай. Килина винесла пляшку з горілкою та чарки, а на тарілці — черствого житнього хліба. Гості випили по чарці, пожували чорного хліба й засмутились. Олеся мовчала й не доторкнулась до хліба. Наставав сумний вечір. Гості були сумні, господарі сумні. В хаті всі замовкли. Стало так тихо, неначе нікого в хаті не було. Ніхто не піддавав веселощів та жартів, а тим часом усі почували, що гульня не скінчилась: усім ще хотілось гуляти, — всі побачили, що гульню ніби згубили десь на шляху разом з благочинним. Як тільки Олеся вийшла з хати, всі почали радитись, куди їхати. Парафія отця Мельхиседека тепер була найближче. Він запросив усіх до себе. Гості знялись і виїхали з двору. Ні господар, ні господиня їх і не держали.

— Ой

читати