Завантажити

на конях не під'їдуть.
Голос. Позлазили з коней. (Пауза.) Піші відділились від кінних.
Медвідь. Ой, поможи ж боже нашим добратись до гори. Не видко наших ще?
Голос. Не видко.
Медвідь. Ото як довго! А боже мій!
Голос. Піші кинулись бігом у балку! І наші вилізли уже на гору.
Медвідь. Ага!
Голос. Наші щезли за деревами.
Медвідь. Перебігають, прикриваючись... Ну, що?
Голос. Наші кинулись бігом до коней. Близько вже... Блиснули шаблі. Ай, що там робиться!.. Коні стають на диби... розбігаються...
Медвідь. То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз'ярить...
Голос. Коні вже розбіглись врозтіч, а деякі на землі лежать і б'ються...
Медвідь. Перерізали вожатих і покалічили, виходить, коней, щоб решта ворогів зосталась піша...
Голос. Наші кинулись бігом у балку... Нічого не видко, тілько гуркотить!
Медвідь. О, тепер піші на піших, вони цього не ждуть! От де пекло буде! Певно, Якове, зостанемось ми вдвох з тобою, бо всі поляжуть.
Голос. У балці аж клекотить.
ЯВА VI
Ті ж і Молочай, ранений.
Медвідь. Молочай! А що там, як?
Молочай. Я тебе одразу й не пізнав... Дай води напитись... Умираю!..
Медвідь (подає воду). Давай перев'яжу тобі я рани.
Молочай. Де там їх перев'язать! Весь покарбований і у дірках, як решето! Подумай, брате: тілько що виїхали ми за корчму, наскочила їх ціла сотня при гарматі, а нас лиш тридцять. Одначе вистрілить з гармати ми їм ні разу не дали. Три рази на скаку ми коней повертали вкруть і кидались їм в бік — прорізували наскрізь і знов тікали. Вернигора, я і Вовк перед вели, і в перший же наскок поліг Вернигора під шаблею Івана Найди, того, що з Савою утік. Він, певно, старший тут, бо Саву я не бачив. Так одбиваючись, добрались ми до лісу, коней покидали і на болоті всі засіли. Вони вернулися на гору, бо кіньми у болото не полізеш. Отут своїх покинув я і ледве жив болото переліз, і от таки добрався до коша, а наші там зостались, щоб не показати сюди шляху, і, певно, всі поляжуть, бо їх зосталось менш десятка!
Медвідь. На поміч їм усі пішли і там, у балці, вже зчепились в ручки.
Молочай. Не подоліють, бо їх багато... Ох, чую, що сила мене кида.
ЯВА VII
Ті ж і дід-знахар.
Знахар. Що тут робиться? Либонь, весілля десь кривавеє справляють? Лежу в своїй норі, і щось мені не спиться, а все здається, що в лісі клекотить і брязкотить. Так я й пішов сюди.
Медвідь. Батава страшна йде. Ось обдивіться лиш Молочая.
Знахар (полапав Молочая за руки, за голову). Ти, сину, зараз помреш, бо кров'ю стік.
Молочай. Одведи мене, мій брате, у печеру. Прощай! Прощайте, діду!
Знахар. Поклонись там нашим всім лицарям, що полягли за віру православну.
Молочай (до Медведя). Може, доведеться тобі, якщо жив будеш, побувать у Медведівці. Спитай там про Марину Житню, то мати моя... Поклонись їй і віддай ці гроші. (Дає.) Та розкажи старій в утіху все те, що знаєш сам про мене; а коли матері не знайдеш, то на громадське діло гроші поверни. Веди мене мерщій — я смерть вже чую.
Медвідь повів його в печеру.
Голос. Наші повертаються, тільки щось мало їх.
Знахар. Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають... Коли цій різні буде край?
Медвідь (виходить з печери). Помер. Ще одного велетня не стало...
ЯВА VІІІ
Ті ж, Гнат, Шмигельський і решта.
Гнат. А скілько нас зосталось?
1-й запорожець. Лиш п'ятнадцять, батьку, та й ті каліки всі.
Гнат. Дорого ж ми заплатили! Сорок п'ять лягло!
Гайдамаки всі п'ють воду. Дід роздивляється, перев'язує, шепче, дає пить зілля.
Дай і мені води, мов у пропасниці, увесь горю. (П'є.) Сорок п'ять таких лицарів... Ох! Нема Вернигори, Молочая... Вовка. Медвідь. Молочай дійшов сюди і там з Микитою рядом помер.
3-й запорожець. Вернигору оцей (показує на Шмигельського) проткнув!
Гнат. О, цей багатьох поклав, він Вовкові у мене на очах голову розвалив. Я думав — Сава і, кинувшись на нього, звалив на землю, але і тут ми довго ще боролись, поки йому я рота не заткнув своїм кисетом з тютюном!
Запорожець. Це старший! Чого ти куняєш?
Гнат. Дайте йому води. А я й не бачу, що тут наш лікар нагодився.
Медвідь (дає Шмигельському води). Напився?
Шмигельський (напившись). Спасибі.
Гнат. Ну, діду, перш усього до цього приступи, бо він вже віша голову, а мені б хотілося з ним побалакать, а потім повісить його.
Знахар (огляда Шмигельського). Він увесь рана. Тілько в однім ось місці з правої руки найбільш юшить, а то скрізь зашкорубло.. (Шепче.) Ковтни. (Дає склянку.) Три рази...
Шмигельський п'є.
Гнат. А тепер дай і мені доброго чого напитись, бо всього пече.
Знахар. Стривай, давай руку. О, тут ще багато крові. А не чуєш, ніде тепленька не тече?
Гнат. Не чую. Певно, рани невеликі й зашкорубли. Обдивимось завтра.
Знахар. На, пий. Це

читати