Завантажити

Почулось!.. Іди ж, голубко, та й спатоньки
лягай, а я листи ще напишу і сам прийду до тебе.
Зося. Може б, я ще прийшла сюда?
Чалий. Краще спи! Нехай тебе хранить господь!
Зося (іде, і од дверей). А може б, ти завтра листи
написав, бо вже нерано...
Чалий. Не будь же дитиною, моя люба, у мене діло є.
3ося. Ну, то я вже піду... (Постоявши.) Слухай, Саво, і я з тобою поїду завтра в Немирів, і сина візьмемо. Добре?
Чалий. Гаразд.
Зося. Мерщій же пиши листи, бо я однаково не буду спати. (Пішла.)
ЯВА ІХ
Сава один, сіда до столу.
Сава. В Немирів завтра не поїду, а напишу ясновельможному листа, що повертать свій рід у католицьку віру я не згоден, бо це б зневажило мене перед очима всіх панів, яко одступника від предківської віри, за котру вчора ще боровся з ними! (Пише, потім перестає, піднімається і слуха.) Проклятий пугач, як засміявся погано!.. (Сіда і пише.) І де він взявся? Учора двох убив, і більш, здається, тут їх не було. (Пише, по хвилі здригнув, підняв очі на вікно і слуха.) Що це? Здалося, наче знову хто сказав “добривечір”! А, дурість! Ну, добривечір, то й добривечір... Коли б мерщій вертавсь Шмигельський. Я цілий день сьогодня жду його і тим себе так розтривожив, що ніяк не віджену тяжких . думок, все більше й більш нагнічують вони мій мозок... Дивна річ... Коли я жив в степу, в норі, у лісі, — не знав тоді такої я тривоги... А тепер, от як не силкуюсь, — нічого не зроблю з собою!.. Особливо сьогодня. Оці награди мов ранили чим гострим і отруїли мою душу... От чую, наче хто шепче мені і зараз, що праця та, яку я у своїх думках лічив корисною народові, була і єсть на користь лиш панам! І чую я, що єсть тут правда — страшна, страшна правда!.. За те, що гайдамак, своїх братів, ловив і смерті предавав найкращих оборонців прав народних, за те, що церкву божую спалив, — полковник я і шляхтич!.. Шляхтич? Рідня, виходить, всім панам!.. Ох, як мен.і нудно і на серці трудно! Здається, зараз би вернувся до своїх у ліс, у нори... Зося піде скрізь за мною... А там я вигодую сина свойого Саву козакам на славу! І він закриє батькові гріхи! Ох, ні!.. Заросли мої шляхи тернами — немає повороту... Нема! Нема! (Б'є кулаком об стіл, говоре нервно, ніби хоче заглушити тривогу душі.) І не треба! Дитячий страх напав на мене, і я себе мордую. Щоб край утихомирить, то треба припинити дику волю гайдамацьку, поки не захопив цей рух увесь народ!.. Так... Так!.. Як море зрадливе сьогодня на лоні своїм гойдає тихо байдак і мов присипляє пливця, а завтра в мент один скаженіє і б'є на тріски той самий байдак і топить у хвилях своїх навісних необачного пливця — отак і народ: коли розірве ланцюг покори, подібен морю навісному! Покірний ще сьогодня й тихий, — він в мент один страшну підніме бурю, і Посполиту Річ потопить в крові, і все оберне у руїну! Пріч же, сумні думки, пріч! Не проти народа я воюю, а проти гайдамак; народові ж бажаю миру і спокою, щоб він під панською рукою добув широкої освіти і прав на вільне й корисне життя для всього краю. (Здригнув і прислухається.) Знову хтось сказав “добривечір”! (Іде до вікна і, заглянувши, одскакує.) Що це? Ввижається мені! Чи й справді то Шмигельський?!! (Підходе до вікна.) Пан Шмигельський, блідний, і з уха кров дзюрчить! Пане Іване! Чого ж ти... Щез!.. Це мана... Це так мені здалося...
ЯВА Х
Чалий і Джура. Чалий. Це ти в вікно заглядав?
Джура. Ні.
Чалий. І нема нікого?
Джура. Ба, приїхав зараз козак з хоругви пана Шмигельського.
Чалий. Де він? (Хутко, не діждавшись одповіді, вийшов.)
З других дверей виходить Зося.
ЯВА XI
Зося. Джуро, що там сталось, що пан так прудко вийшов? Мені здалось, що пан Шмигельський приїхав?
Джура. Ні, пані, козак з його хоругви.
Зося. То, певно, він вернувся?
Джура. Не знаю.
Зося. Здається, йдуть! Ти не кажи, що я виходила, щоб пан не гнівавсь.
Джура. Слухаю, пані.
Зося зникає за двері.
ЯВА XII
Чалий і надвірний Козак. У козака голова перев'язана.
Чалий. От через що я так тривожусь цілий день — душа нещастя чула! Ну, ну — далі розказуй...
Козак. Я певен, що всі там полягли, до одного усі. І їх там полягло багато. Коли уранці після бою до мене знов вернулося життя, то я побачив, що балка вся завалена була козачим трупом — немовби хто позвозив їх багато так навмисне. Шукав між трупом я сотника пана Шмигельського, але його там не було. Коли на гору вийшов, то на горі з десяток наших коней уже здихало, бо в них'розпорені були їх животи, а далі паслось скілько коней, так я піймав одного і от до тебе прискакав з цією звісткою лихою!
Чалий. О боже мій, яка потеря! Це Гнат — його робота, бачу... Ти знаєш місце добре?
Козак. Знаю.
Чалий. Так ти нас проведеш туди. Іди тим часом спочивай, обмий і перев'яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз коней трьох сідлали, і сам вертайсь сюди.
Джура і козак

читати