Завантажити

заступити їх. Чим більше таланту потрачено на такий твір, тим гірше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найліпшім разі збаламучено замість дійсного прояснення.
Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многі з новочасних поетів, котрі силкуються бути безідейними, щоби, мовляв, служити штуці для самої штуки, красоті для красоти, без відома попадають у тенденційність. Не маючи або не хотячи мати ніяких живих людських інтересів, бажаючи буцімто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань і ідеалів, на вершинах чистої краси, вони закривають тим перед очима публіки або своє нерозуміння життя, або свій цинічний індиферентизм. І що ж дають їй за те? В найліпшім разі безцільну гру слів і форм, кольористичні контрасти, барвисті декорації, за котрими нема нічого живого і реального. А се також тенденція, що минається з метою поезії. Поетична красота, се не є сама красота поетичної форми, ані нагромадження якихсь нібито естетичних і гарних образів, ані комбінація гучних слів. Усі ті складники тільки тоді творять дійсну красоту, коли являються частями вищої цілості — духовної красоти, ідейної гармонії. А тут, як і на кожнім полі людської творчості, головним, рішучим моментом є власне та душа, індивідуальність, чуття поета. Недаром кличе Гете до всіх оцих поетів, чи радше віртуозів поетичної форми: Wenn ihr’s nicht f?hlt, ihr werdet’s nicht erjagen.*
ПРИМІТКИ
ЛІТЕРАТУРА, ЇЇ ЗАВДАННЯ І НАЙВАЖНІШІ ЦІХИ
(«Правда», часть літературно-наукова. Книжка друга. «Сьогочасне літературне прямування»).
Стаття вперше була надрукована в прогресивному журналі «Молот», Львів, 1878 р, с. 209—215. Підп. І. Ф. Подається за творами Івана Франка в двадцяти томах, том XVI, Літературно-критичні статті. К., 1955, с. 5—13.
У названій статті І. Франко показав боротьбу передових революційно-демократичних письменників проти буржуазного націоналізму, носії якого скупчилися навколо львівського журналу «Правда» і з його сторінок вели націоналістичну пропаганду. Натхненники цього реакційного журналу — В. Барвінський, О. Кониський, О. Огоновський та інші виступали проти налагодження взаємозв'язків України з Росією. А в статті «Сьогочасне літературне прямування», написаній Нечуем-Левицьким за настановами редакції журналу («Правда» 1878 р., № 11, т. 2-й), обстоювалась ідея відокремлення одного народу від другого.
Франко гостро виступив проти таких настанов «Правди» і не тільки викрив носіїв українського буржуазного націоналізму, а й став на захист ідеї дружби і єднання передової демократичної української і російської літератури.
Вперше в українській літературі були так ясно і чітко викладені Франком естетичні принципи критичного реалізму, боротьби за інтереси трудящих, єднання з братнім російським народом і його передовою літературою. Естетичне кредо І. Франка, теоретично обгрунтоване в його статті «Література, її завдання і найважніші ціхи», стало підвалиною творчості українських письменників революційно-демократичного напрямку.
1). «Правда, не один, знаючий діло...» — Ці слова Франка звучать як іронія, а дальші його докази вщент розбивають це тенденційне твердження журналу «Правда».
ПРИСВЯТА
написана з нагоди століття з дня народження Т. Г. Шевченка німецькою мовою 12 травня 1914 року і того ж року надрукована у № 3—4 віденського журналу «Ukrainische Rundschau», що був присвячений пам'яті Шевченка. Текст цієї присвяти в перекладі на українську мову надрукувала газета «Нове слово» (Львів, 1914, № 523, с. 6) під заголовком «Присвята Івана Франка Тарасові Шевченкові».
Друкується за творами Івана Франка в двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 7.
ТЕМНЕ ЦАРСТВО
Так називалася стаття, яку І. Франко написав у 1881 році як другий розділ його ж праці «Причинки до оцінення поезії Тараса Шевченка». Перший розділ названої праці під оглавою «Гайдамаки» був опублікований в ж. «Світ» №.№ 8—12 за 1881 р., а «Темне царство» в № 13 за 1882 р.
З цього приводу у «Передньому слові» до окремого видання статті «Темне царство» у 1914 році (серія «Міжнародна бібліотека», .№ 14) І. Франко писав:
«Оця студія була написана восени 1881 р. в моїм ріднім селі Нагуєвичах, як друга часть «Причинків до оцінення поезій Тараса Шевченка», яких перша часть була присвячена розборові поеми «Гайдамаки». Обі часті були друковані в часописі «Світ, ілюстрована літературно-наукова часопись» видаванім у Львові в р. 1881, чч. 8—9, с. 158—161, ч. 10, с. 171—2, ч. 11—12, с. 195—199 і ч. 13, с. 221—4. Тільки другу з тих студій уважаю потрібним передрукувати тепер як річ, на мою думку, досить заокруглену та непередавнену, і випускаю її в світ для вшанування пам'яті великого українського поета в день сотих його народин. Непередавненою вважаю свою студію тому, що «темне царство», змальоване в ній, у своїй суті не змінилося й досі, незважаючи на немногі світліші роки, і якраз тепер іще раз виявило свою силу та снагу забороною врочистого святкування пам'яті великого

читати