Завантажити

порівнюється до клубиків диму в формі пальми, надиханих запахом мірри і кадила; його любов — се запах пахощів понад усі аромати; у дівчини запах одежі є мов запах дивану; сама вона — се садок, засаджений оливками, шафраном, рожами, цинамоном, міррою і алоесом і всякими деревами, що дають кадило з найкращим запахом.
Повій, вітре, від полудня,
Вій по мойому садочку,
Щоб він дихав пахощами! —
кличе молодий коханець.
Тільки у деяких новочасних поетів ми стрічаємо подібно або ще більше розвинений змисл запаху і його літературне визискання. Особливо багате жниво можна зібрати на французькій поетичній ниві. Як приклад досить буде назвати ті правдиві оргії чи симфонії різнородних запахів, які стрічаємо в повістях Золя, прим., запахи різних родів сиру в “Le ventre de Paris”, запахи різних цвітів, у котрих душиться Альбіна, в “La faute de l'abbe Mouret”.
В нашій поезії не стрічаємо такої гіпертрофії запахового чмислу. В народних піснях запах грає дуже малу роль, а такі звороти, як “коло мене, молодого, мандрівочка пахне”, занадто ще слабі, щоб викликати у слухачів хоч бліду ремінісценцію конкретного враження. У Шевченка не стрічаємо образів, узятих з сього змислу, коли не числити переспіву псалмів Давидових; щонайбільше зазначено у нього неприємні запахові враження, як “маслак смердячий”.
Враження смаку далеко частіше попадаються в нашій поезії вже хоч би для того, що абстракції тих вражень у нашій і у многих інших мовах служать для вислову приємного і неприємного чуття взагалі. “Солодкий”, “гіркий”, “квасний”, “солоний”, “терпкий” мають різнородні значення. В народних піснях і поговірках раз у раз знаходимо такі епітети, як “любку мій солодкий”, “гірка година”, “на дворі кваситься”, “солоно продав”, “гірко заробиш, солодко з'їси”. Те саме бачимо і в інших мовах, і досить буде нагадати латинське “Dulce et decorum pro patria mori”54, susser lip (солодке тіло) у старонімецьких міннезінгерів, Міцкевичеве “z ust stodycze wysysac”55 (“(Czaty”) і т. і. В нашій коломийці дівчина співає:
Ой солодка капустищ, а гірке качання;
Ой солодке закохання, гірке розлучання.
Епітетами, взятими з обсягу смаку, характеризує свою любов парубок:
Ой дівчино, дівчинонько, така-с ми миленька,
Як уліті на нивоньці вода студененька,
Як уліті при роботі води сі на пити,
Так з тобою постояти та й поговорити.
Дівчина характеризує таким самим способом життя з нелюбом:
Ой волю я, моя мати, гіркий полин їсти,
Аніж маю із нелюбом обідати сісти.
У Шевченка із сього обсягу стрічаємо мало образів; найбільше пам'ятний і пластичний є, мабуть, у “Гамалії”, де козацький напад на Скутару порівняно до гуртової вечері:
Не злодії з Гамаліем
Їдять мовчки сало
Без шашлика!
Контраст між свобідн им і невільним життям малює Шевченко також пластично і оригінальне образами, взятими з обсягу смаку:
А їлась би смачненька каша!
Та каша, бачите, не наша,
А наш несолений куліш,
Як знаєш, так його і їж!
Інші Шевченкові образи, взяті з обсягу смаку, як ось: “упитися кров'ю”, “кров і дим їх упоїв” і т. д., не мають такої сили і пластики і являються більше риторичними прикрасами. І у Шашкевича знаходимо гарне означення:
І день йому милий, і солодка нічка.
Змисл дотику, як ми вже згадали, служить нам до пізнання не тільки форми тіл, їх консистенції, поверхні і температури, але також їх віддалення, корегуючи тут ненастанно змисл зору. Відси походить те інтенсивне явище, що первісні міри майже всі взяті з обсягу дотику, мірою майже все було людське тіло, наш народ і досі ще вживає таких примітивних означень, як: дошка груба на два пальці, довга на три п'яді, вода глибока на два хлопа, відси до нього нема і ста кроків. Зрештою, і загальніші міри: локоть, стопа, сажень (доти сягне чоловік) мають явні сліди мірення людським тілом. Не диво, що сей змисл, такий важний для психічного розвою кождої людини, дав нашій мові, а тим самим і поезії багато інтересних і важних термінів та епітетів, котрими послугуємося в найрізніших значеннях, не раз не думаючи про їх первісне призначення. І так говоримо: то тяжка справа, легко мені на душі, се піде гладко, гаряче любити, холодна розпука, квадратовий дурень, гладка дівчина, рогата душа, твердий характер, м'яка вдача, слизька спекуляція, гороїжитися і т. ін., і при тім в нашій душі виринають образи різного роду, але не дотикові, хоч певно, ще несвідомо примішуються й вони, даючи тим іншим образам певний окремий колорит. Нема що мовити, що й поезія мусить користати з тих образів, нагромаджених уже в самій скарбівні мови, тим більше що вони вже поетичні самі собою. І ось ми бачимо їх живцем у народних піснях:
Ой не питай, пане брате, чи дівчина гладка,
Але питай, пане брате, чи метена хатка.
Парубок клене матір, що не позволяє йому женитися з милою:
Бодай тобі, моя мати, так тяжко конати,
Та як

читати