Завантажити

З НОВИХ ТЕКСТІВ

х х х

. . . ніхто не знає
Як болить серце митця
Коли на презентації двоє –
він
і
книжка…

х х х

… В НАШІМ МОВЧАННІ…
… нашіе мовчаннязринання іноді вищіе від втечіза страту…. кровність доріг…
коротко вже не напишеш та і не треба
тихо приходиш вночі як ворожки що в небі
тихо ворожать на ще не відбулий сніг…
…ТО НЕ ДО ТЕБЕ…

… вогники в страсний четвер по селу як душі воскреслі
ходять від хати до хати по кукуц чи галунку
тихо приходять вночі. Марна їм страта
перед хрестов дорогов д’горі…
… ТО ПЕРЕБУЛО…

… наше мовчання не чорне не біле а просто мовчання
в ньому немає ні зради ні прагнення вище
вогники в страсний четвер вередливі – то їхня ніша
нам – аби дочекати ранку аби загубитися в тиші – …
… В НАШІМ МОВЧАННІ…
… не спинити світів не тримати вільону чи снити майбутнє
не ввійти і не вийти чи просто пробути… по-про-був-ат-и
ледь відчутно з ворожкою вогником сніг на дотик
думкою каламутною…

... ТО ПЕРЕБУЛО. . .
… як перебули вітри Копілаша і мряки Дземброні
як відійшли у минуле серця самотинні цілунків попарно
їх уже не здогнати їм немає ні віри ні долі
їм як нам залишається марно…. до ранку…

… ТО НЕ ДО ТЕБЕ…
… бо тобі ще ворожать на віск і на воду
і ще в небі зірки над Міхалковов світє
ти шукаєш себе а знайшовши шукаєш знову
хто ти є чоловіче нау цему світі? -
… В НАШІМ МОВЧАННІ…

х х х

…відсилаєш листи… це не осінь – всього лише мряка –
несподіваний розсип в повітрі чиєїсь сльози
і той запах що зрине до раю аж ранком
надихатиме знову на нові листи

під шаманський “Delerum” псалтирі полишивши
розкуйовджені мрії розклавши на жердці про всяк…
несподівані роси несподівані ночі і днини
несподіваний дощ несподівано кров’ю просяк

і той запах що зрине до раю аж ранком
вкриє чорним червоне червоним зелене. Знайде.
залишайся в країні цій передостаннім –
в цій симетрії знаків симетрії запаху… ще

віднайдуться друзі чи втомляться ворони
ворогом прошені просити не сеї пори
та пороги окреслено омріяні простором
надихатимуть знову на нові листи

та пороги освистано не птахами а послідом
постіль знову застелено зраненим днем
відсилаєш листи вже не в осінь а в постріли
в простори лине лише табуйований щем

та пороги окреслено як омріяним простором
постом повені як на провесні вщент
зруйнувавши кордони розкуйовджені помисли
закурличеним клином попросяться ще

на пороги…окреслюєш наче відрубуєш
суть від суті і сутність як знак
відсилання листів в осінь кличе у будні
відсилаєш листи…
– Ні?..
– Так!..

х х х

… дороги пролягали вздовж –
їх знали вчора…
... навпомацки з протоптаних стежок
приходить втома
на вервечку нанизуєш сльозу…
свою… вчорашню
та хрестик ставиш посеред столівть
як давній пращур…

… пів вервечки за сонцем у віки
молитвов тужиш
наступних пів під серцем постелив
бо кажуть “мужній”
пів літа полуги збирав
бо політкуют
а єк настанут морози
то хрест відчув би

а єк по пояс зафуждит
в верхах завиє
то зайде в хату хтос із нас
і хрест завиє
в платину кольору сльози
та все ж шалеву
та й хрест попросит: “Відпусти
в сніги шалені”

а єк почуют ґотури
ту просьбу кровну
сніги шалені у ліси
та й повідгонє
і станут чисті моруги
корчі й пот?ки
та вже не буде кому йти –
нести пророка…

… лиш хрест самотній от туги
в снігах навпроти
доріг що пролягали вздовж
як мертвий спокій…

х х х

… кому то треба? Най валиться світ
най терпнуть зорі, най не мерзнуть інші
а я сьогодні аж занадто віщий -
кому то треба? Хтось в камені проріс
і не вросте між скалами зоставшись наодинці.
Йому казали: “Ти занадто ниций”
а він творив останній свій політ.
Йому казали що він є гульвіса
як той лахмітник Місьо,
(Що ж! Авжеж!)
а він ходив під місяцем як місяць
а він згорав, страшніше від пожеж
а він боявся втратити зорю
боявся зрадити боявся прозоріти…
Нехай валиться світ в якому ще не жити
і вже не жити. В мить оцю
накрившись снігом, поховавши душу
відправивши обіди за впокій
хтось крає серце хтось питає тишу:
“Тобі то треба? Просто вір
і най валиться світ і най не мерзнуть інші
у тиші цій завжди знайдеться віщий
у тиші цій напевно стане ліпше -
у тиші цій… у тиші… цій… ”…

х х х

… мішені вздовж вишень. Їм колір до снаги
їм вже нема тепла як нам нема скорботи
вертати у ліси негідно буде доти
допоки не зійдуть намолені сніги
СТАРИХ ПРОРОКІВ…

… ХОЛОДНИЙ СПОКІЙ
уперто симулює вічність… ніч
як на бантинні вперто мерзнуть мрії
мішені вздовж вишень. Їм вже нема надії
їм вже нема тіней палахкотілих свіч

їх вже нема їх може вже й не буде –
… вторинно проти днини наводити страх…
вертають у ліси думки снігів понурих
старі пророки постять мовчки по ночах –
… ВЕРБАЛЬНО НИЩИАТЬ

ПОДИХИ ВЕСНИ…
… а у долині вродиться зоря
і сонний Косів Сопку не впізнає
і цвіт вишень як

читати