Завантажити

вербова зола
простягнеться над небокраєм…

х х х

. . . опале листя - так струнить душа
так терпне сіль і так спливають води
старих пророцтв уявної природи
відлунням виринаючи як шал
той шлях на захід – мандри ці на схід
стежками долі як стежками в Пістинь
зазвичай повертаєшся на/у/ північ
несеш з собою спогади і хліб
несеш у собі рештки тих ілюзій
спотворених блудницею трьох сонць
і вже не мрієш в завтра просто мусиш
пройти сей шлях напередодні прощ
і вже не віриш в завтра просто треба
заради інших спити свій грааль
відлунням серця шматочком неба
шматочком слова втиснутого в сталь…

… опале листя – так струнить душа
сенсорно вітру зовні лиш тактовно…
відчиниш двері… зазирнеш у вічі…
залишиться спомин… д-о-в-г-и-й…
прикриєш очі… перетнеш кімнату… двічі…
не більше й не менше… хтось інший…
топнув би мештом… д-о-б-р-и-/м/- й…
легше не стане… а мо’ би й стало?..
вікно у відчаї… вічне/о/… тоне…
цей вірш на межі тону… слічним
стаю/є/… с-т-о-м-л-е-н-и-м… -
кольору власного сорому… сонного…
аби жити… як всі… - … як інші…
не слізьми а росами… статика…
та хтось каже що вільному віршу
не судилося статися…

…. опало листя… шал… душа… шал… душа… шал – душа – шал – душа – шал–душа–шал–душа–ша–душ–ша–душ–ша–душ–ш–ду–ш–ду–ш–ду– ш–ду–ш–ду–ш–ду–шду–шду–шду–шду–шд–шд–шд–д–д–…–…–… –д–д–шд–шд–шд–шду–шду–шду–шду–ш–ду–ш–ду–ш–ду–ш–ду–ш–ду–ш–ду–ша–душ–ша–душ–ша–душ– душа–душа–шал–душа–шал–душа – душа – шал – душа… шал… душа… ШАЛ!!!


х х х

…прости мені печаль свою на спомин
на віґлі серце - нащо ця хода
натщесерце впокорений оскоминами
ілюзіями віри. Вороття
шукати вже не варто
тільки ватра… тільки та…

…прости мені за мій старечий усміх
дитячий розум кохання що під ніж
я на жаринках тихо поворожу
настілки тихо – наскільки ще не міг
прости мені за мій вчорашній ранок
в промінні сонця між гірських підніж
у ньому щось залишиться на ’ст?нок
та ’ст?нок як кохання – РІЖ!..

…бо що тепер – слова на вітер далі б?соніж
оторопіти в уторопських соснах уторопати –
нема прокляття страшнішого за ніч
коли сльоза в безодні топиться
бо завтра що – залежність від життя
сталевий ритм думок відсутність почуттів
прости мені за те що не зумів
й за те що я стаю не я…

…та тільки та що ще тепло тримає
накрившись попелом відходить в небуття
хто й’ї простить за те, що сльози в небі в зграях
згораючи до тла печаль свою ховають
шепочуть ніжно:
“Прости мені… прости… мені…”…

Р У Й НАЦІЯ
… місяць у профіль... відчутний і недоречний
цей спомин цей дотик ця незапланована втеча
нарешті
докупи всі рештки всі мрії у вирій найперше
всі дії од послідовності залежні
власною довершеністю серця…

… місяць у профіль… технічно і безупинно
складати слова так як складають сіно
найлегше
по світу блудити всіх мрій і всіх решток
у цій непорушності хоча й не першим
у власній довершеності серця…

… цим серцем як серпом місячним чи місяцем серпнем
зродити ілюзію хвору як розкроїти
синього птаха на синє і verte
сумнівоми втіхи
у торбу та ті що не лічені
безупинно… технічно… профільно… місячно…

… цим серцем торкатися ніжності зростати у вітрі
обвипікати слова і в словах обпікатися
власним спомином профілем місячним
приналежністю кастовою…

… цим серцем замріяним зранку як замріяним ввечері
доконечно відсутнім на периметрі втрати
місяць у профіль щось знову прошепче
власному катові…

… зайде за хмару водночас як принц і зайда
в городі буде блукати нестерпно
позірністю слів відтінком протертим
полонинської тайстри…

… знайде у хмарі… та що вже там знайде…
сяде на призьбі ноги спустивши
катові скаже про щось що там… вище
кат в хату зайде…

… знайде у собі той світ що із решток
обвиє довкола проміння серпнецеве
най проростає най іншийе вивершує
думкою надчуттєвою…

… гляне у вічі відчаєм вічним
викреше іскру щоб серце спалити
напише листа мо’ заповіта
катові слічзному…

… стихне опісля цигарку скуривши
скурвиться попіл за вітром як листя
місяць у профіль за вікном…
ТИША…


х х х


… ти вже не той
осіннім листом тоне ця туга
поміж долонь
невпинно дощ роздвоєний запла-
тами роздертого кохання…

… струмить собі
яка йому печаль який резон
десь знову в горлі вмре німий дифтонг
у сні
міркуючи про те що не гортанний…

… у цій порі
не бути ні відвертим ні нормальним
в країні мрій
не жити бо краще подавлненим
встаючи не надто рано…

… між нами
ні відстані ні рани
штам-пами станів як ран-ками
дивує…
зринає… давнє…

…. осіннім листом дане
посутнє в серці спалене
вранішніми хоралами
вмивається дощ
сльозою розчавленою…

… йому як їй -
па-ра-ди-г-м-а-л-ь-н-о-ю вар?тою
вікувати між скронь
втрачене берегти як той
хто ще не той…

х х х


Тій, хто в серці
… я вимріяв тебе біблійнуо чистуо
як перший сніг як зірку на Різдво
я мав жінок як осінь падолистів
та серце листям в Ірій проросло

я мав доріг щоб знати що вершинам
стара Говерла прихисток дала
і гори горем огортались… Нині
я вимріяв тебе я

читати