
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
дихав і не міг надихатись.
Лосько вже стояв під самими очеретами й чекав на нього, не наважуючись іти в хащі сам. Крім крижня, за поясом у хлопця висіло двоє каченят, ледве вбитих у колодочки.
— Пощо ти їх? — запитав Людота, відсапуючись.
Той лише стенув плечима.
Вони продерлися крізь різучі й дзвінкі очерети й лягли між верболозом спочити. Тут грало сонце, було тепло й затишно, хлопці ж од холодної води та напруження аж колотились. Лосько витяг качки з-за пояса, розсупонивсь і поскидав одіж — плоскінну, мокру як хлющ сорочку й такі самі ногавиці й, стрибаючи й клацаючи зубами, заходився викручувати. Людота подумав-подумав, та й собі зробив те саме, сором'язливо відвертаючись од товариша.
Потім, ледве понатягавши на себе неслухняну одіж, вони лягли проти сонця відпочити. Полотнянки сохли швидко, мов коло вогнища, й хлопці непомітно поснули. Першим прокинувся Людота й торкнув товариша:
— Пізно вже вельми.
Вони вийшли й заглибилися в гай, що біг неширокою смугою понад берегом. Неквапно перетнувши гайок, вибрались на левади. То були землі їхнього села, їхньої вири, хоч саме село й сховалося в балці діброви. Зате видно було на дальшому пагорбі гострокіл болярського Білгорода. Людота часом замислювався над тією назвою й не міг дати собі раду, хто й за що назвав той город Білим, коли гострокіл його давно почорнів, ґонтові дахи терема та хатів теж, мов змащені смолою.
— Дідо лаятимуться, — сказав Лосько, й Людота мимоволі наддав ходу, бо випросився ж на часинку. Єдине виправдання перед дідом буде гарний здобуток: чотири крижні, три чирки та ще двоє каченят. Тоді подумалося, що за ті Лоськові каченята можуть мати ще й прочуханку від діда. Людота вже хотів сказати про се товаришеві, та Лосько раптом скрикнув несамовитим голосом:
— А-а!..
Людота шаснув у той бік, куди показував хлопець. Там, підібгавши одну руку під себе, а другу випручавши вбік, лежала людина, нав. Що то таки нав, Людота пересвідчився дуже швидко. На потилиці в забитого виднілася глибока рубана рана, яка геть обкипіла чорною кров'ю й засохла. Людота обійшов докруж нава, та обличчя не було видно, воно воралося носом у соковиту траву. Перестрашившись, хлопець обережно, за скривавлену сорочку перекинув нава горілиць.
То був незнайомий чоловік, одягнений у подерту сорочку й латані ногавиці. Поробошні давно протерлися, й з них виглядали брудні репані п'яти. Навколо дзижчали великі зелені мухи й сідали навові на непокрите тіло.
Лосько дивився на мертвого здалеки, не наважуючись підійти.
— Хто його? — прошепотів він. Людота випростався й пошкріб кружка підстрижену потилицю.
— Не відаю...
Тоді зозирнувся й почав оглядати сліди навколо забитого.
— Трава вже встала, — проказав Людота. — Мабуть, зночі його... або вчора.
Потім він таки знайшов те, що шукав, підвівся й пішов, не розгинаючись, якимось лише йому видимим слідом.
— Ступали двоє в поробошнях.
Він показав спершу один слід, потім, на сажень чи трохи менше праворуч — другий. Се були сліди різного взуття, проте кожне мало посередині скоряний ремінчик, якими прив'язують остроги комонники.
— А де ж коні?
Людота зітхнув і випростався.
— Десь мають бути... хіба там, у гаю.
Вони пішли слідом й незабаром, на превеликий подив Лоська, побачили кінську підкову. Людота, тричі плюнувши на всхід, підняв її й майже крикнув:
— Наша!
— Та ні! — недовірливо заглянув йому в руки Лосько.
— Таки наша! — підтвердив старший. — Терпугом обшкрібає кузнь лише коваль Стоян. І шипи його.
Сховавши підкову за пазуху, Людота подався в бік лісу. Тут сліди копит було видно добре. В одному вибалку коні тупцювалися, можливо, саме в сьому місці вбитники підняли жертву на сідло. Далі сліди йшли в берег і зникали в очеретах.
— Принесли його з-за Яропіні, — зробив висновок Людота.
— Й що робити-ймемо?
— Не відаю.
Хлопці повернулися до нава, глянули на нього скоса й бігцем побрались у бік Городища.
Ворота, як завше вдень, були широко розчинені, й хлопці проскочили їх, та біля кузні під самим гостроколом Людоту гукнув коваль Стоян:
— Коней треба кувати.
— Скільки?
— Трьох.
Людота кивнув головою й побіг далі, товариш захекано кинувся вслід йому. Проминувши кілька хатів, вони спинилися коло старцевої хижі.
— Діду! Діду, чуєте?
Вийшла старцева невістка, підтикана й із позакасуваними рукавами вишиванки.
— Чого волаєш? — спитала молодиця. Руки в неї були в тягучому тісті.
— Хіба дідо не є?
— Є, — відповіла невістка. — На вгородці. Огородець був за хатою, й хлопці подалися туди. Старець походжав між вуликами-колодками, ввесь білий і сорочка до колін, із мережаним подолом, і ріденьке довге волосся, й довга густа борода з вусами, ознака мудрості й влади над своїм родом.
— Діду! Там нав лежить... — притишеним голосом
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі