Завантажити

— Бо не дали по мені.
Богдан ображено почав доводити їй, що в нього й золота, й срібла, й іншого добра повні скитниці й що не Треба йому ніякого приданого, та жона більше не обзивалася.
Се тривало теж кілька день, і Гатило почав здогадуватись, яка тому причина. Гримільда мовби втрачала розум, коли він згадував при ній за її рідних братів.
Гримільда теж знала, про що він здогадується, й нічого не могла вдіяти з собою. Все єство її неначе бралося каменем, у вухах і десь аж ніби в голові, під черепом, лунали тягучкі слова: “Й чути стало плач у городі Рама — плакала Рахіль і ніяк не могла втішитися...”
Великий князь наказав міцнити стольний город. Він нарешті відпустив Гейзового сла Градимира додому, й того ж дня пішов оглядати свою твердь. Востаннє Гатило робив се, може, років із двадцять вісім тому, коли повернувся після довгих мандрів до вітчого вогнища. Тоді в порівнянні з грецькими та іншими городами, яких набачився за дев'ять літ блукання, Київ город здався йому сміховинне маленьким і нікчемним: таку твердь могла коп'єм узяти півсотня гоплітів. Тепер він дивився на свій стольний город, який нітрохи не змінивсь, але думки були вже інші.
Півсотнею гоплітів городу Києвого не візьмеш. І хоча б через те, що захищатимуть його люди, добре обізнані не тільки з тим, як треба боронитись, а й з тим, хто та як у світі робить облоги.
Досі Гатилові лише раз довелося сидіти в обложеному городі, та й то всього якихось три дні, поки надійшло підкріплення. То було в Сірмії. Греки тоді легко здали твердь і порозбігалися хто куди. Й коли Гатило наказав воям своїм іти їм услід, греки раптом з'явилися коло стін Сірмія й хотіли силою взяти її. Богдан бився разом із усіма. Йому було якось весело й щемко на душі, бо ніколи ще круг нього не бувало так трохи раті. Три стріли тоді вп'ялись йому в кольчугу, одна, важка, пробила бороню й уп'ялася в тіло. Богдан витяг її, й зневажливо потрощив, і ратився мечем своїм на заборолі стіни, аж поки греки стомились і пролунав їхній ріжок до відходу. Лише тоді Гатило сам собі промив рану окропом кінської сечі, приклав до неї подорожника й заліпив житньою опарою. За сідмицю рана взялася плівкою.
Великий князь виходив увесь город і дав купу велінь можам своїм, які слідували за ним і все брали до пам'яті. З першими теплими днями мали початися роботи на зміцнення старої київської тверді. Роби й челядники разом із можами копатимуть новий, глибший рів, підсипатимуть вали, особливо коло незахищених природою західнього та полудневого заборол. Інші мають замінити ввесь гострокіл — для сього вже лежали привезені з самої Паннонії дубові колоди, завтовшки в два обхвати й удовжки по п'ять-шість сажнів, їх возили два літа й навесні завезуть решту.
Гатило мав намір поміняти ввесь гострокіл понад Боричевим Током, навпроти Хоревиці та Дитинки. Полудневу ж та західню стіну князь вирішив зробити геть по-новому: спершу глибокий рів, тоді вал, а над валом двома чи й трьоми повершями — дубові кліті, затрамбовані глиною. Така стіна мала бути міцніша навіть за муровану кам'яну — камінь кришиться й рониться під ударами грецьких таранів та інших стінобийних машин, а сю стіну хай-но спробує хтось угризти: залізні та мідні баранячі голови одскакуватимуть від них, як од подушки. Сі зруби київські теслі вже в'язали вінцями. З настанням весни вони піднімуть їх на новий вал, і тоді город Київ стане по-справжньому неприступний.
— Вишато, — сказав Великий князь, — то скілько грабарів копати-ймуть рів та сипати-ймуть вали? Старий вельміж одповів, як завше, стисло:
— По п'ятдесят із кожної україни, а з Русі — триста.
Вишата був простоволосий, його гріла густа кучма сивого чуба, стриженого під макотер. Але на собі він мав добру баранячу гуню, по подолі, на рукавах та ковнірі торочену чорною кунню — першою даниною лісових вятичів.
— А буде?
Звичайно ж, вистачить, і Вишата лише всміхнувся на знак згоди.
Вони всі стояли на помості заборола. Київ город жив звичайними буднями. З коминів тягся в морозяне повітря кошлатий дим, усе було закидане снігом. Де-не-де погавкували пси, в крайньому від Полудневих воріт обійсті безпорадно мукало телятко, певно, днями знайшлося, й ніщо не вістувало небезпеки. Може, війна сюди й не докотиться. Київ город уже давно не знав супостатів, але князь не мусив спокоїти себе. Хоч би що, а стольниця має лишатися твердою, як людське серце.
Навесні з царя-городу Константинополя надійшли тривожні вісті. В імператорському дворі сталися великі зміни. Було усунуто від влади справжнього правителя імперії препозита Хрисафія. Хоч Гатило й був лихий на нього за спробу замаху 447 року, та все ж таємно підтримував через своїх людей при дворі лукавого євнуха. Хрисафій був у царі-городі ставленцем єюпетських товстосумів і таким чином послаблював силу стольної аристократії. Під його дудку грав сам імператор Теодосій Другий. Тепер же Хрисафія скинено, й ще ніхто не знав, куди поверне кермо підступна

читати