Завантажити

царенят зронивши
почуєш як за гоном дише кір
жагучим настом покриває ніші
 
перелиставши очі цуценят
побачиш мій усміхненний відбиток
є виток душу - вирізати сад
з покірних як легенда голих ниток
 
є бестіарій чистого дощу
на зламі часу збитого докупи
я чув тебе як голос воду чув
не зустрічай мої роздуті трупи
 
* * *
 
витинання на схилах гробів
все потроху - і місяць і віжки
птах на прив‘язі до голубів
вибирає тварину пішки
 
неповторність потвори (не за гончарем) -
розгортання із білого в поле
я накрию тебе як сухий очерет
що колотиме а не вколе
 
розпромінення вальсу на двох і на трьох
(сепаратну зорю вітайте)
може вийде на всніжений людом торг
герметично звихнений данте
 
і з твоїх балухатих ґвалтівників
одночасно забризнуть соки
чотирнадцять облич на дубовий стіл
спокій
 
З ПОЛТАВСЬКИХ РЕКОЛЕКЦІЙ
 
не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
 
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
кожну матрицю дописав
 
кожний волос погнутий змучено
в тремі виходу поза круг
не перейдуть сліди за учнями
відображенням під кору
 
ламко слухати риб на прив‘язі
лиш покута як фризієр
похизується трохи ризами
і під ножиці розіллє
 
нерозбещену тугу вечора
розпанахає алкоголь
сад наш рухатися приречений
у крові посади його
 
З ПОЛТАВСЬКИХ РЕКОЛЕКЦІЙ - 2
 
взуття душі - ночівля чинбаря
(віддерти слово відмочити горло)
а відьмою на босий чин бояр
і день іде і ніч іде і голо
 
(не вісімнадцять) знаком терезів
розбити небо вирячене в тебе
це недоосінь мила ці антени
я ображав але не зобразив
 
не стер на пальцях липову кору
голів ребристих вицвілих тритонів
продовжую зривати давню гру
як недоспіле яблуко з долоні
 
витоптуючи непристойний сад
де скачуть вишні на порозі злаку
шукаю зради мороку чи маку
під замком ошалілим від осад
 
під пастораллю жінки що була
вражливою допоки сіль не з‘їла
пересити розкішного жала
над берегом розплетеного тіла
 
допоки яре кирзове взуття
натерло очі (мозолі на більмах)
допоки в мене є твоє життя
розмазане по скошених обіймах
 
* * *
 
прощай гаутамо я нині до замку дійшов
корона спітніла на лобі опалому в дріж
на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
на горлі старому відчиниться лаковий ніж
 
я знидів шукати - є вищі за слово думки
в провальному сіні яке приросло до межі
та назви жінок поза мною несли як вінки
потворні поети мої довголюбі вужі
 
мистецтво - насилля над світом що нас за людей
тримає донині а нам аби гризти краї
а день на тім боці такий як і нинішній день
рої на тім боці такі ж як і наші рої
 
і час - лиш перелюб лиш крадений келих вина
де зморений солод на на синьому вітрі гірчить
прощай гаутамо я вип‘ю цей замок до дна
а море зачиню і небо зачиню і цить
 
* * *
Пам‘яті Любові Дручків
 
це розчавлені арфи - есенція ладану з мороком
де на лобі кайлом поцілунок воскресе
заїжджають планети - одна за одною - по мокрому
і зшиває їх мізкі сумний потойбічний професор
 
це тікають в портрети огорнуті ковдрою прірви
де на струнах завис побілілий шматок язика
то Небесний Бухгалтер визбирує шкалки дзеркал
і оранжеві френзлі на випуклих скронях обірве
 
так кирпато живуть і так ніжно стікають по шиї
так нап‘ються води і раптово вертають назад
тільки в камері смертників - довгій дубовій машині -
виростає холодний сад
 
* * *
 
тризна острова втята в страх
знову з бруньок вилазять оси
і якийсь шолудивий птах
у сокири подушне просить
 
знову корчаться дні слуті
і жадота співає зрана
аспараґуса чорну тінь
під портретом ґудеріана
 
знову ялові павуки
обзиваються на приманку
консервованої руки
що відчинена до світанку
 
знову губи вусатих ям
заворушились вайлувато
може завтра прийде саддам
власні поминки святкувати
 
може завтра на голе дно
ляжуть неводи або води
може завтра а може згодом
може зрештою
все одно
 
ДІАГНОЗ ОФЕЛІЇ
 
обліт завершених птахів
на полі батька або духа
червона сонця потерюха
згортається в несупокій
 
на горло саду покарай
на тінь зелену на карету
на золотих підніжках в лету
перегортається цей край
 
карбідом жовтого жалю
перегортає датська осінь
довкруж акустики доносів
хтось тихо виплюне люблю
 
хтось черепом означить порт
де сарана дрімає в сотах
убивство діда це аборт
а гріх убивство ідіота
 
лиш ніч помилує плечем
посіє мак в дворі палацу
і на могилу пертурбацій
червона мряка потече
 
* * *
 
погляд дерева покруч - за ласку дарують дукати
за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
причаїлась задуха в легенях маленької хати
де ночуємо порізно Він або я або Він
 
облітають лані благально доліплені з воску
крига слів розкололась бо там уже інший ґазда
ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку
та сліди під порогом постійно змиває вода
 
я люблю Його мовчки люблю Його немічну маску
Його тінь під очима і німба вологий синець
я Його проклинаю як млосний

читати