Завантажити

НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ
 
ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
ідемо до людей у вінках недоспілих олив
у простертих долонях несемо гріхи як окрушини
 
ми останні пророки в країні вчорашніх богів
ми останні предтечі великого царства диявола
ми зчиняємо галас і це називається гімн
ми сякаємось в руку і це називається правила
 
а дівки на мітлі це наложниці втрачених вір
це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться
в божевільній труні долілиць повертається вій
матюкається сич ремиґає зашумлена хортиця
 
табунами блукають отари і несть їм числа
по найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі
по незвіданих нетрищах душі виходять на злам
і спалахує небо червоною мічене пастою
 
розенкранце зі сцени старий канделябр забирай
ґільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту
покоління майстрів відчиняє ворота у рай
а старий азозелло веде під вінець маргариту
 
ВКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ
 
1
 
продихаєш від снігу
маленьке чорне око
уздриш
на солоному троні
сидить брова
а під оком
ходять панове в чорному
витаються
- слава - кому
- кому - слава
моляться
на кінчик носа
на жовту бородавку бюсту
мовляв
я так люблю
мою три крапки убогу
що
навіть
під бюстом
вологу висушу
а під бюстом в печерах
живуть зелені прочани
що вражою братаються
злою усміхаються
і кров‘ю блюють
вони знають що око
не дуже бачить глибоко
а дарує ворсини
шевцям на голки
живе значицця
бо за лісом
дерев не бачить
а ліс росте
вгору та вгору
протреш око
а то не ліс
то земля виросла
навколо
 
2
 
застрягнуть в жовтому піску
сніги зелені. здоокола
струпата вилиняла гола
дорога скапує в ріку.
 
застигли крики оддалік
обнявшись посмерти. за ними
плебеї пальцями по шклі
виводять рими рими рими...
 
і ні дороги ні ріки
лиш гострий запах косовиці
та понад урвищем стрімким
висять покльовані провидці.
 
3
 
Поводирі Великого Сліпця
на попелі Великої Руїни.
Тремтять побожно зігнуті коліна,
слізьми бандур ілюзії дзюрчать.
 
А Старцеві нагадується Січ,
а нам чомусь нагадуються ґрати.
Кого ж із нас, останніх, п‘яний в ніч
Сліпець сьогодні буде розпинати?..
 
4
 
доле зірви мене віткою простору
загороди мені шлях у країну
де в загумінку тернового острова
тіни живуть і паруються тіни
 
загороди мене ширмою зелені
шквальною зливою шлях перемий
бо на камінні там ложе постелене
спраглим кублом зачаклованих змій
 
доле зірви мене краплю знервовану
з вуст пітекантропа - спити не дай
стомлену віру сльозу нікельовану
маразматично уявлений рай
 
пізно ні вітру ні сонця багряного
лиш супокійний як мумія крук
гладить мене мов цезорика п‘яного
мов оленя що привчене до рук
 
ГЕОМЕТРИЧНЕ
 
Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.
 
А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,
у нас в очах світилися квадрати.
 
* * *
 
живемо під чортом неначе під богом
і вправно жонґлюєм словами
в яких від глибин від прасуті святого
немає ні грама
 
заплутані ми у своїх переплутах
у путах своїх нерозривних
а хто розриває розрубує пута
той бачиться дивним
 
а в кого святого нема за душею
ні краплі малої
той в’яже петлю і кидає на шиї
на душі героїв
 
а кого ті пут затягнуть до краю
у чорну годину
на власну той шию петлю одягає
на душу невинну
 
а іншим байдуже бо інші не знають
дороги у вічне
над стомленим світом танатос витає
і душі калічить
 
ГУЦУЛИ
 
Ми лишилися там, де осінній туман.
Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.
І Говерла-гора, і гора Піп-Іван
обернулися в будень,
у будень, у будень...
 
ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,
за якими пітьма, за якими провалля.
Ми лишилися там, де простуджений день -
як розсерджений кальвін.
 
Нам кричить вже не горлом а раною світ,
але що нам до світу і що нам до істин.
Ми лишилися там. Наші долі криві,
як дорога на Пістинь.
 
Нас чекали Сорбонни, а нам - аби плоть.
Не химера, не мрія...
Ми лишилися там, де ридає Господь.
І мовчить Гуцулія.
 
* * *
 
не повертайся в жовтий ліс
не повертайся
по розпорошених слідах
неандертальця
 
поміж рухомих ефемер
не загубися
чигає місяць з-за куща
блідий убивця…
 
* * *
 
кирпата безодня розплющує губи
сміється і плаче над погаром неба
сплелися до танцю венера і врубель
під білих колон гомеричний молебень
 
під місячний мармур ввіходжу останнім
ворушаться пальці в кулак захололі
а ви залишаєтесь еллінська панно
за вічним бар’єром мітичної долі
 
* * *
 
сховатись за віспу за спини за виступи
обдерті сідниці стулити руками
чотири дороги спіткнулись об камінь
чотири дороги лишились обвислими
 
на п‘яту під ранок усе забувається
застигле каміння бійниці порожні
під мурами світу стоять обірванці
вижебрують хліба в богів подорожніх
 
* * *
 
на ліктях вже не мозолі
на ліктях п’яти
на золотисто-жовтім тлі
зринаєш п’ятим
 
у першого в

читати