Завантажити

- Ти не правильно зробила! – кричала мати.

- Ти нічого не вмієш! – сварила сільська вчителька.

- У тебе не косички а мишачі хвостики! – сміялись сестички.

Кожного разу, коли чула образливі слова, маленька дівчинка бігла у свою хатинку, під розлогу сосну.

Сосна стояла скраю подвір’я і була дуже великою та напевно дуже старою. Під її нижніми розлогими гілками було трішки місця, яке було наче хатинка. Цю схованку дівча віднайшло тоді коли до сліз образили шкільні друзі і вона хотіла заховатись від усього світу кудись. Тоді й знайшла це таємне місце. Там дівчинку ніхто не міг віднайти. Вона сиділа там годинами в сльозах а пізніше у родумах і нікого не хотіла бачити.

Проходив час і вона виходила звідти, вже заспокоївшись та обдумавши все. Свої переживання та образи вона тоді ховала далеко у серці, і з кожним разом дорослішала, загартовувалась до несправедливості та зовнішнього бруду.

Лише маленьке собача, яке вона назвала Джессі, знало про цю таємну домівку. Воно прибігало туди, радісно метляючи хвостиком, тицялося носиком до її колінок, щічки і ніжно дивилось добрими очима. Дівчинка лише йому розповідала свої образи і з часом заспокоювалась. Усе погане відступало від щирої любові маленького створіння.

Минуло багато років. Сосну, яка вже засохла і займала багато місця зрубали. А дівчинка виросла, стала жінкою-керівником на великій фірмі. Їй уже не було куди ховатися. Та цього й не потрібно було. Загартована ще тоді у далекому дитинстві вона вибудувала надійну хатинку-схованку у своєму серці. І від усіх теперішніх образ ховалась туди. Закривала своє серце. А відкрити його вдавалось лише люблячому її серцю.

Дівча виросло та нічого не змінилось.

Змінилась лише хатинка.

читати