Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Тонка калинова гілка
...На тринадцятому році спільного життя в сім´ї Михайла Михайловича Велигорського та Єфросинії Варфоломіївни (Прісі Шевченко) народилася наймолодша донька, яку назвали Шурою (Олександрою). В документах про її народження значилося: лютий 1881 року, містечко Голованівськ Балтського повіту Подільської губернії. Тепер це Кіровоградщина, а старий повітовий Голованівськ географічно - Південне Поділля. Довгий час тутешні землі належали полякам Потоцьким (Голованівський ключ), усе тут століттями формувалося не за українськими, а за польськими стандартами. Визначальне місце займав у містечку костьол, проповідування та катехізація велися польською і латинською мовами. Земельний наділ граф Станіслав Потоцький, серед маєтностей якого, як відомо, були вельможні Тульчин та Умань, в лютому 1781 року подарував скромному голованівському костьолу. Той знаходився на Юридівці (Ксьондзівці). Як і годиться, храм мав орган. Знищили музичний інструмент 1935 року, коли церкву зачинили, а священика арештували. Після цього понівечені шматки відвезли на металобрухт. Немає жодних сумнівів, що бувати в костьолі й слухати орган доводилося також сім´ї греко-католиків Велигорських, коли Михайло Михайлович служив у волосній конторі. Він був помічником окружного наглядача удільного відомства Подільської губернії, мав звання приватного землеміра й таксатора, іншими словами, фахового оцінювача землі (характерні подробиці кар´єрного сходження Михайла Велигорського дослідила історик із Петербурга Галина Павлова)...
...Ближче зійшлися Леонід і Олександра 1896 року, коли горизонти для молодого письменника неочікувано проясніли й він відчув під ногами твердий грунт. У цьому світі, виявляється, існує дивовижне створіння з бездонними очима - Шура Велигорська. Як казав Борис Зайцев, "нежная и тихая девушка". Здавалося, вона знала щось, чого не слід знати, неможливо знати. Й було це не за віком, ані за її долею. Вже тільки тому його життя віднині не могло залишатися пустелею, і це напевно. В щоденнику Леонід Андреєв записав: "По-моему, совершенно излишне рассказывать о том, как это случилось, что я полюбил Шурочку и сгораю так крепко. Почему все во мне тянется к Шурочке, как цветы к солнцу, и, как цветы без солнца, замирает без ласки?"
Настрій у Леоніда Андреєва виявився такою мірою піднесений, що в курортному Підмосков´ї він таки встиг сказати про свої палкі почуття тоді ще зовсім юній дівчині-гімназистці (вона закінчувала навчання). Несподіване зізнання старшого чоловіка Олександру вразило, й вона тут же все детально описала в щоденнику. Й про те, як стояла біля рояля та розглядала ноти "Євгенія Онєгіна", як Леонід Андреєв їй шепнув: "Без комплиментов - вы сейчас так хороши!" , а далі, після лункої паузи, коли світ розпадався на друзки: "Одним словом, я вас люблю..." . Як у неї руки самі собою склалися ніби для молитви: "Боже, та чи і я його кохаю?.." А він продовжував: "Не знаю, достоин ли я вашей любви..." . Облесник, він знав потрібні слова. Скоро вона пішла (побігла!) до матері й того вечора довго не могла заснути: серце не знаходило собі місця. Їй п´ятнадцять, йому двадцять п´ять...
Одруження Леоніда Андреєва насправді видається чи не єдиним порятунком від неминучої загибелі. Інтуїтивно він відчував - світлу українку Шурочку Велигорську послала йому доля, і він гарячково за неї хапався. Що думала про все це Єфросинія Варфоломіївна, не відомо. Але Орел - аж занадто дрібне місто, щоб вона не знала всієї сумної правди про свого майбутнього зятя.
...Сувора і владна (батьків характер!), Кобзарева небога була приголомшена несподіваним повідомленням своєї, здавалося б, слухняної та розсудливої дочки про отримання пропозиції від тоді ще маловідомого, без роду й племені, відверто схильного до екзальтацій та пиятики Леоніда Андреєва вийти за нього заміж. І Шурочка, насправді велика розумниця, замість категоричної відмови чи принаймні неодмінного в таких випадках звертання за порадою в сім´ю, відразу виявила й свої почуття. Як так? Тепер усі родинні плани йшли шкереберть. Як бути з подальшим навчанням? Певний час пояснення доньки непоступливою матір´ю відкидалися, але ради не було. Залишалося надіятися, що цілісна натура Олександри закличе на допомогу стримуюче начало, притаманне її мудрому діду Варфоломієві Шевченку. Лише слід усіма силами тримати паузу. Тим часом і в Леоніда Андреєва, що мав гостре пронизливе око, варіантів не залишалося - дозволити собі пройти повз чарівну чепуруху, сестру свого приятеля з нетутешніми рисами обличчя він не міг. Тепер важливо було не пустити в душу відчай. Хоча й форсування не передбачалося дуже складним. Він завжди знав: все, що йому будь-коли доведеться робити в цьому житті, - захоплювати нові території.
...Скоро кохання витіснило всі попередні залицяння, які щоразу так трагічно переживав. Але тепер Леонід Андреєв був кременем і гарантом надійності. Не вірила йому тільки Єфросинія Варфоломіївна - п´яниця, жербак, прожектер і позер. Над позерством Леоніда Андреєва іронізував і Максим Горький. А він учергове страждав. "Последние дни мои мысли о ней приняли очень и очень любовный оттенок. Царицино кажется мне пустым, потому что Шурочка уехала на все лето в Севск. И в то же время хочется пожить в Царицыне, потому что она там была"...
Гість у царстві степу
Нарешті зрозумів: дивакуватий чоловік був задавненим мрійником. Як інакше пояснити все, що з ним траплялося протягом життя? Романтик, до хворобливості затятий на своєму. Водночас здібний літератор, який чи не єдиний з багатьох колег-істориків наполегливо ладнав художні тексти, розуміючи, що впливати на обтяженого побутом читача найліпше перевіреним засобом - через емоції. Не випадково доля його звела з Адамом Міцкевичем. А ще невтомно описував парки та сади скупого на зелені простори південноукраїнського краю, хоча до цього його ніхто не спонукав: кажучи правду, оазисів у порожньому степу тоді, на початку XIX століття, було мізер.
..."Зелена тема" мене займала багато літ, і оминути на краєзнавчих стежках емоційного дивака-одесита не міг за будь-яких обставин. Називали ентузіаста Аполлоном Олександровичем Скальковським (1808-1899). Він мав рідкісну працездатність, конкурувати з ним міг хіба один з його синів, Костянтин Скальковський (1843-1906). Не випадково, коли хлопець підріс, батько охоче брав його з собою в мандрівки. Згодом Скальковський-молодший став талановитим прозаїком та мемуаристом, одночасно чудовим організатором, службовцем-педантом. Він навіть генетичну здатність усіх російських канцеляристів неодмінно брати хабарі використав по-своєму, виявивши при цьому осібну шляхетність: гроші направляв літнім незабезпеченим актрисам. Його дитяча пам´ять зберегла безліч прикметних дорожніх подробиць, екзотичних одеських сюжетів, влучно зауважених ситуацій і деталей.
...Чужинці багато років утворювали тло і тіло молодого міста. Не випадково передмістя Одеси засіялося заморськими назвами - Аркадія, Лівенталь, Марієнталь, Люстдорф, Мангейм... В жодному іншому кінці Російської імперії не було навіть близько схожої за потенційними можливостями команди, яка єдиним поривом зуміла зробити Одесу квітучою і по-європейськи модерною. Один з англійців, відвідавши Південну Пальміру, писав: "Вигляд з моря просто вражаючий. Величні кам´яні будинки грецької архітектури утворюють ошатний бульвар, збудований над скелястим берегом висотою близько двохсот футів: він зненацька завершує степ". Інший мандрівник, який побував в Одесі, так описував свої враження: "Якщо приїхати з боку степу, то важко повірити в реальність тісних рядів будинків, що дедалі виразніше виростали перед зором. Після степу, де ми довго не бачили нічого, крім неба, раптом у всій своїй красі постала місцина, сповнена життя". Й тривало так до літа 1812 року. Потім кордон з Росією перейшла армія імператора Наполеона, як усі в Одесі знали, найбільшого ворога герцога Дюка де Рішельє.
Біограф згодом підсумував: "Скальковский был человек выдающихся дарований. Следуя известному принципу, что каждый должен быть тем, чем ему прикажут быть, он стал историком и статистиком Новороссии. Его дарования и энергия помогли достигнуть блестящих результатов. Он открыл и, в сущности, спас массу первостепенного в научном отношении исторического материала, написал ценные труды, до сих пор сохраняющие свое значение. Как бы подыгрывая коллегам, Скальковский мог спрятать в примечаниях или в приложении какие-то любопытные частности, позднее не без эффекта подчеркнутые другими историками. Но вот неясные причины заставили Скальковского устраниться от занятий историей и обратить свое внимание на занятия статистикой. Только в конце жизни он снова вернулся к историческим занятиям, но зрелые лета уже затрудняли ему возможность следить за исторической наукой".
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"