Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

бо старших парубків немає. Семен Петик є, так він ходить «на чужу», на хутори. Він і там нарозхват.
Василі починають польку. Силка грає з медіатором4 з плексигласу, на кожній струні окремо, як на мандоліні, Обора всіма пальцями, по всіх струнах разом (у нього «хтора»), а я пробую бубну—кийком, ліктем, об коліна, — щоб не чути було брязкала. Затим вступаю легенько, непомітно. Василі наказали мені: «Ти бери такт, от і все». То я й беру такт.
А дівчата наче ждали — та ждали, ми знаємо — вже йдуть он при місяці, мережаною від гілля на деревах стежкою, і Маня голосно регоче, щоб ми почули, що — йдуть. Мені уже сімнадцятий рік почався, і вона каже, що я дуже хороший. «Ти такий хороший, Павле, що — не знаю...» Вона до мене щоразу підсідає, і як не сміється, то зітха. Оце вже півроку, мабуть, Василі, Силка та Обора, кажуть: «Любить вона тебе, упадає, бач? А ти дурний. Ти її пригортай, кажи їй що-небудь, бо подумає, що ти жевжик, і піде до Петика». Хай іде, про мене... Якщо вона така.
Дівчата підходять. Усі під ручку, заплетені, у хусточках.
— Здрастуйте, хлопці!
— Дра'! — одказуємо ми. Раніше, доки не носили форми, просто здоровкалися, а тепер отак, по-парубоцьки.
— То можна й сісти чи стояти?
— Сідайте, в ногах правди нема.
Підрегочують, сідають. Маня вибирає місце між мною і Кібкалом. Вмощується затишно між нашими шинелями. Чую: тернулася об моє плече, злягла на нього трохи. Нарошне... Що я — маленький?
— Добрий вечір, — каже мені на вухо, тихенько.
— Добрий вечір, Маню.
Спіткнулися ми таки: Василі невлад бренькають, я невлад вибиваю.
— О, взяли збили! — вигукує Силка; — Давай заново. І ми починаємо спочатку: «Ой ти, полька, закадрелька...»
Мені треба, щоб ліктеві, було вільно вибивати. Кажу Мані:
— Одсунься трохи, бо ліктем ніяк ворушити. Вона одсувається трохи, пхаючи Василя Кібкала до краю лавочки.
— Кому кохання, а кому штовхання, — кисло мимрить Василь. Натякає.
— Ти тепере, як воєнний, —вигинається до мене Ма-ня, щоб не підбити ліктя.
— Така форма, — кажу. І дзеленчу брязкалами, струшуючи бубну, потім знову вибиваю кийком.
— Хло, давайте «Ой ти, Галю», — просить Оля Єхнич.
— Можна, — погоджується Силка. Музикою у нас заправляє він: вказує, коли як грати, коли як вибивати.
Ми починаємо «Ой ти, Галю», що «хорошого стану, а хто ж тебе любить буде, як я перестану».
Хлопці й дівчата співають. Гарно виходить: і весело, і жалібно трохи. А я мовчу. Виводить Маня. Голос у неї не дуже дзвінкий і ледь-ледь тремтить, як вона високо бере.
— Та й ким ти будеш? — тихенько питає вона посеред пісні. — Шофером чи трактористом?
— Слюсарем, — кажу. — 3 металу що ото все роблять. Лопати... і все таке. А майстер казав, що вивчимось, то сережки вмітимемо...
— І мені зробиш? — Маня нахиляється близько до мене, зазирає в очі.
— Не знаю... Металу треба. Золота або срібла...
— Можна і з п'ятака. Я у перекупок на базарі бачила, такі ловкі-ловкі!
— Можна... мабуть. Не знаю, спитаю у майстра.
— Ти, Маню, або співай, або балакай, — кидає Василь Кібкало. — Він нічого не робить, ні співає, ні грає. І сердиться, як Маня до Мене говорить чи просто так сидить поруч. То й ходи з нею, хіба я що!
— А ці, як їх — «сороковки», що в дівчачому училищі, красиві?
— Всякі є.
— Ти там собі ніякої ще не надивив?
— Та ні... — кажу. — Дрібні вони ще, на «шкентелі» ходять.
— Гляди, бо я плакатиму, — шепоче Маня так близько, що торкається губами мого вуха, і мені стає жарко.
— Ти он до Кібкала обізвися. Бачиш, надувся.
— Ну й нехай!
— Твоє діло.
Кібкало повертається до мене боком, налягає на Маню грудьми і каже кисло:
— Ти вибивай, а не — сачкуєш.
— А ти не лізь! — Маня сердито відштовхнула Василя. — Заграйте, хлопці, «Чорноморця», — попросила вона і почала неголосно:
Чорноморець, матінко,
Чорноморець,
Вивів мене босую
На морозець...
Вхопила повітря, як схлипнула:
Вивів мене босую
Та й питає:
Чи є мороз, дівчино,
Чи немає?.
Я не вибивав і не брязкав. Так сидів і слухав. А місяць! Ну, не знаю: чого місяць у неділю так світить? У буденні дні він якийсь байдужіший! А в неділю — не зводив би з нього очей. І ні слухати нікого, ні грати не хочеться, а йти і йти степом кудись...
Тіні од квітів над Іваном Івановичем падають аж за оградку, й чорнобривці і гайстри тільки красуються, а нагідки гіркувато, сумно пахнуть. Вони цвістимуть, доки й сніг упаде, ще й над снігом жовтітимуть днів два, якщо не буде морозу... Отак десь і тато лежить. А може, й не так, може, присипало десь. Присипало ж у нас на Джулаєвому ярку солдата в окопі. Ненароком знайшли оце недавно. Тільки автомат, ремінчик і котелок цілі, а то...
Ой, нема морозу,
Сама роса,
А я молодая

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери