Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

класі?
— А ти?
— Теж у дев'ятому. Я з шести років пішов до школи. Закортіло...
— Якби ми торік сюди переїхали, я з тобою походила б хоч зиму в один клас... — Манині батьки недавно переїхали до нас з-під Кременчука. — Сиділи б за одною партою, еге?
— У нас не заведено, щоб хлопець з дівчиною сидів, То вже пропащий: засміють і хлопці, й дівчата.
— А що тобі креслити?
— Молоток. У трьох проекціях: вид спереду, вид згори і вид збоку.
— Навіщо?
— Щоб потім за цим кресленням зробити молоток.
— А так, без креслення, хіба не можна?
— Ні, треба, щоб точно, по розмірах.
Маня обертається обличчям до мене, очі їй темно, глибоко і гаряче блищать, аж страшно трохи. Біляве, лискуче зблизька при зорях волосся вибилося з-під хустки на лоб, на щоки.
— Поцілуй мене, — шепоче.
Я відводжу погляд від її очей і кажу навпростець — чого ж тут критися, як це правда:
— Я не вмію.
Тоді вона підводиться трохи і сама тулиться щокою до моїх губів. Щоки її горять. Я трохи поворухнув губами і знову стис.
— От, а казав, не вмієш, — млосно шепоче Маня і знову вмощується головою мені в груди. Я таки наважився: погладив її руку,
— Ти ще не змерзла?
— Ні...
Маня міцніше обнімає мене за стан, горнеться і питає:.
— Скільки тобі вчитися в училищі?
— Два роки.
— А тоді?
— На заводи пошлють. У города, кажуть.
Маня зітхає:
— Тоді в армію.,,
— Мабуть.
— Я все одно тебе ждатиму. І з города, і з армії. Хоч і п'ять годіві — Вона рвучко підводиться і пильно дивиться мені в очі. — Віриш? Кажи, що вірю, бо я розсерджусь і заплачу. Я вже за тобою плакала, що ти такий...
В очах у неї справді зблискують сльози.
— Вірю, — кажу хрипко, бо голосу чомусь не стало. Маня знімає з мене пілотку і закидає долонею мою чуприну назад.
— А лоб який білий під чубомі Тобі вже можна за чісуватися вгору. Отак, отак, — пригладжує. — Ні, треба з водою. Водою, тоді гребінцем. А зверху пілотку. — Вона мовчить, куйовдить пальцями чуб. — Павлику... Чого ти такий несміливий? Ти з усіма такий, чи тільки зі мною?
Це мене зачіпає.
— Розтапша, еге? — питаюся.
— Ні, ну...
— Треба так, як Василь? Ухватив — і тягне... Тягни!..
Несміливий Я всі гранати, які тільки знаходив, перекидав, — і наші, і німецькі. Тільки протитанкові не пробував, бо вона важка і швидко рветься — через чотири секунди. А німця як за руку вхопив і кричав, коли він замахнувся на тітку Ялосовету сокирою за те, що вона не віддавала йому валянка приміряти? Він тоді так дав мені носака під бік, що я з тиждень перехняблений ходив. А хату як гасив, щоб половинка зосталася?.. Правда, то все, може, згарячу, не знаю.
Думаю так, і раптом чую, як у повітрі прямо на нас щось шурхотить. Одразу впізнав — грудка. Упав на Маню грудьми, аж вона зойкнула. А по вербі за моєю спиною— бух! Так і є: грудка! Од греблі летіла.
«Ах ти ж гад! Знайшов несміливого?! — і теж хапата грудку, але не встигаю кинути — роздавив у руці. — Ах ти. ж гад!»
Від греблі шляхом потупотіло. Не через міст, а назад. А хто — не видно, поночі.
Гнався, поки дух забило.
А-а, не дожену: він довгоногий. І вертаюся назад.
— Хто то? — питається Маня злякано. Вона стоїть біля верби з моєю шинелею в руках.
— Та хто ж... — Беру у неї шинелю і вдягаюся. — Василь Кібкало, хто ж іще. Шпигує...
— Будемо йти вже.
— Боїшся?
— Та ні. Пізно Лаятимуться дома.
Боїться.
Ми йдемо через наші грядки, тримаємося за руки.
Серце мені стугонить, плечі тіпає. Хай скаже спасибі, що не догнав!
Виходимо поза хатою на стежку попід шляхом. У нас не світиться вже: тітка Ялосовета знає, що в неділю я вибиваю на бубоні і приходжу пізніше, то не жде.
— Далі я сама, — каже Маня і легенько, в'яло забирає свою руку з моєї. Вона йде до свого двору, а я стою і відчуваю, як пусто і тоскно робиться мені — нічого не хочеться: ні додому в темну хату, ні креслення робити; устану годин у три та й зроблю. Ішов би оце кудись, хоч і місяця немає... А куди? Ніколи зі мною такого не було.
— Маню! — гукаю тихо. — Не йди...
Вона зупинилась і стоїть якийсь час нерухомо. Потім повільно-повільно вертається, опустивши голову. Підійшла близько, припала до мене, хапає мою голову в долоні, і я чую на своїх щоках її мокрі вії і гарячі тремтливі губи
— Маню, ану ступай додому! — чути від її двору, не голосно так, несердито. Мама. То — її мама. — Чуєш, Маню? Ось ти в мене подівуєш...
 
Почалися дощі. Зранку, в обід, увечері, вночі — щодня хлющить. Видно, за все літо провину спокутували. Шинелі наші не встигають просохнути наскрізь, тільки нагріваються за ніч у хаті, а вранці, як ідемо, парують до першої десь або до другої станції — і знову дощ.
Ходити стало важко. Грейдер розгас, трави на

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери