Завантажити

кухоль води, повів Марка до помийниці.
— Щемить? — запитав Тимко, давлячи у голосі дрож.
— Ріже, не можу глянути.
Тимко поставив кухоль на лаві, підійшов до грубки:
— Ану, забирайся геть!
— Мальчик, посмокчи пальчик, — нагло відповіли від грубки.
Тимко згріб у обидві руки тільняшку, ривком сіпнув до себе і, не давши опам'ятатися, щосили попер ~ у двері. Тільняшка векнула десь аж у сінях. Тоська занишпорив рукою по лахмітті, блиснув фінкою, її спритним ударом вибив Елдар. Радісно повискуючи, він кинувся на Тоську, затиснувши в руці кинджал, націлюючи йому в шию. Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід. Тоська стояв у кутку блідий, щелепа його трусилася.
— Ну? — тяжко сапав Тимко. Тоська вийшов, торгнувши дверима.
— О боже, що ж тепер буде? — заскиглила господиня.
— А що буде: охолонуть на морозі — і по всьому. Будуть знати, як батярувати. Ото як зайшли одного разу до вуйка два равини, — і тут не зрадив себе Прокопчук, і всі, навіть чеченці, затихли. — А вуйко був лихий на них та й каже синові: «А давай-но ми їх провчимо, щоб не були паскудами». І давай тих равинів бити. Били їх, били, але один равин якось вискочив. Біжить вулицею, а назустріч йому Мошко і питає: «Ну, як справи? Є нинька гендель?» — «Є, — каже, — бо наша бере. Я оце вирвався, а там ще добирає». Отак і ті — набрали по саму зав'язку, тепер хай на морозі прохолоджуються, — і тихо: — Недобрі люди, босяки. Чу жим трудом живуть. Як паразити. Молодець, хлопче, — похвалив він Тимка. — Добре ти їх відчухрав. А то на голову сідають.
Чеченці, розпарені теплом, швидко поснули. Тимко теж дрімав. Раптом за вікном зашамотіло і заскиглило загробним голосом:
— Хоч одежу викиньте, жлоби. Тимко згріб їхню одежу і жужма викинув надвір. Лише після цього міцно заснув.
V
— Павле, ну доки ти лежатимеш, щоб ти оближнем ліг? — кричала Явдоха, зазираючи на піч, з якої стриміли босі ножища і чулося голосне хрипіння. — Господи милосердний і праведний! За які гріхи ти мені отаке убоїще послав? — бідкалася вона, пораючись по хаті та вряди-годи прислухаючись до клекотіння на печі: там хтось то наливав, то виливав воду з тикви. Явдоха зітхнула і заходилась мити посуд. Була це суха, немічна жінка з жовтим обличчям і чорними, колись красивими, а тепер змученими, як після хвороби, очима. Губи в неї були сині, аж чорні. Видно, в неї щось боліло, і вічно вона постогнувала, примовляючи: «І за що я отак мучуся? Де та смерть ходить? Чом вона мене не задушить? »
Повернувшись із служби, Павло оженився на Яв-досі тому, що вона була такою бідною, як і він. Явдоха нюхом відгадала, що Павло буде чоловік покірний і жити за ним буде легко, якщо прибрати його до рук. Тому вона і зробила все для цього, що могла, а саме: вінчаючись, перша ступнула на килим біля аналоя і на перших же днях їхнього сумісного життя ніжно сказала «ши» і зодягла на нього новеньке мережане ярмо. Павло мовчки всунув туди шию, як бичок-третячок, і поніс його крутим життєвим шляхом. Він знав тільки одне: крикне йому Явдоха «соб», треба повертати вліво, «цабе» — вправо. Але одного разу на вулиці жонаті чоловіки стали насміхатися з Павла, дорікаючи, що він не господар у своїй хаті, а до старого колеса заплішка. Коли отак із нього жінка вірьовки сучить, а він піддається, то не вартий він, щоб серед жонатих чоловіків на вулиці сидіти, бо справжній господар хоч раз на місяць, а потягає жінку за коси, щоб знала порядок та відчувала, що в хаті є хазяїн. А Павло як оженився, то ні разу й пальцем свою не торкнув! А жінці хіба можна вірити? «Усі бачать, як вона до чужих чоловіків ірже, один ти не бачиш», — під'юджували дядьки Павла.
Пізно повернувся додому. Явдоха сіяла муку на підситок, готуючись завтра пекти хліб. Павло підійшов до неї і хлипнув у вухо. Вона зойкнула і впала на долівку. Павло витріщив очі і став дожидати, доки підведеться: вона не підводилася і перестала дихати. Тоді він побіг до сусідів і сказав, що Явдоха впала і не встає. Сусіди прибігли в хату, розціпили Явдосі рота і влили води. Після цього Павло сказав Явдосі: «Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну». І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо.
Шия притерлася до ярма, і він уже і не помічав його ваги.
З евакуації Павло повернувся вошивий і голодний. Явдоха зігріла три чавуни води, обстригла ножицями голову і бороду такими «покосами», що жаль було глянути на чоловіка, викупала в ночвах, дала чисту білизну і посадила вечеряти. Павло з'їв паляницю хліба і такий горделей борщу, що собака не перескочить, поліз на піч відсипатися і оце спав уже третю добу.
— Спи, спи, — вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті. — Дрова не нарубані, води не принесено, а він — пузо на черінь та й давить хропака. А що йому...
Вона не доказала, мимо вікна майнула чиясь шапка, в сінях зашаруділо, шукаючи клямки. У хату ввійшов Хома Підситочок.
— Павло дома? — запитав він, нипаючи очима в хаті.
— Он, хіба не чуєш?

читати