Завантажити

59. Віра агарянська - мусульманська.
Оповідка четверта
С. 61. «Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир...» - автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350-60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле.
Дорміторій - спальний покій у монастирі.
С. 62. «...вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити» - кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися.
С. 63. «...служу в законі святого Бенедикта» - мається на увазі чернечий орден бенедиктинців.
Оповідка п'ята
С. 63. Маркізат Монферрато (іт. Monferrato - залізна гора) - середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. - під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту.
«...обачна женщина стережеться полюбити мужчину вищого за неї станом» - канони середньовічної куртуазної поведінки, повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано «Про кохання». [628]
Цікаво, що чоловікам навпаки «радилось» закохуватись у шляхетніших жінок - пор. прим, до стор. 29.
«Маркіз Монферратський, муж доблесний...» - постать історична, це був Коррадо дельї Алерамічі, відомий захисник Константинополя і Тіру. Один з найактивніших учасників III хрестового походу, незадовго до смерті (1192) тримав почесне звання короля Єрусалиму. Однак Коррадо не полишав дружину вдома у Монферрато: на час свого перебування у Константинополі (1187) він удівець. Тут Коррадо одружується з Теодорою, сестрою імператора Олексія, яку потім залишає, одружуючись у 1190 році з Ізабеллою, принцесою Єрусалима. Отже, і в цій новелі Боккач-чо вдається до улюбленого ним прийому поєднання історичних подій і бувальщини з вигадкою.
Храмовий хорунжий (гонфалоньєр) - прапороносець духовно-лицарського ордену, згодом просто почесний титул.
Філіпп Кривоокий - французький король Філіпп Август (1165- 1223), що очолив III хрестовий похід разом з німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і англійським королем Річардом Левове Серце.
Оповідка шоста
С. 65. Чернець-мінорит - член францисканського ордену жебруючих монахів. Уданій новелі Боккаччо, ймовірно, мав на увазі конкретну особу - ченця Міно із Сан Квіріко, інквізитора у Флоренції з 1332, якого за жадібність та негідну поведінку було розжалувано у 1334 році.
С. 66. Епікур - давньогрецький філософ-матеріаліст (342- 270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.
«...огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста...» - тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.
Храм Чесного Хреста - мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції - головний осередок францисканців.
Оповідка сьома
С. 67. Бергаміно - можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus creaturarum». [629]
Примас - у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.
Клюнійський абат - згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.
Кане делла Скала - Мессер Кангранде делла Скала (1291 - 1329) - володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.
С. 68. імператор Фрідерік - Фрідерік II (1194-1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи - гвельфами.
«Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту...» - серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю - від блазнів до вчених і поетів.
«...сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі» - найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель «Дві башти»), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала.
Оповідка восьма
С. 70. Гвільєльмо Борсьєре - (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у «Божественній комедії» (Пекло, XVI, 70-72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті - початок XIV ст.
мессер Ерміно де Грімальді - прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину XIII століття нікого з родини Грімальді не звали

читати