Завантажити

зуба, а чоловікові, що мало не зомлів і все зойкав, показала другого, гнилого, що наготовила про сей случай:
- От бачиш, - каже, - яку ти погань держав так довго в роті!
Чоловік тому й повірив; хоч і дуже йому боліло і він усе бідкався, та думав, що тепер, коли зуба вирвано, вже здоровий буде. Лідія заспокоювала його так і сяк, біль трохи вщух, і Нікострат вийшов із кімнати. Тоді вона не гаючись послала того зуба до Пірра, а той, упевнившись у її коханні, заявив, що готовий у всьому чинити її волю.
Та пані хотіла подати йому ще певніший доказ свого кохання, а що вона ждала не діждалась тієї години, коли з ним зійдеться, і їй хотілось справдити свою обіцянку, то прикинулась, ніби занедужала; по обіді до неї прийшов Нікострат; вона ж, побачивши, що з ним нема нікого, окрім Пірра, попрохала їх обох провести її в сад, може б, їй полегшало. От Нікострат узяв її з одного боку, Пірр із другого, понесли її в сад та й посадили на траві під гіллястою грушею. Посиділа вона трохи, а тоді й каже Піррові (а вона вже наперед із ним домовилась, що він має робити):
- Пірре, так мені чогось грушок забажалось; полізь на дерево та струси який десяток.
Пірр видряпався швиденько на дерево, почав трусити груші, а трусячи, приказував: [424]
- Гей, пане, що ви там робите? А ви, пані, як вам не соромно отаке при мені витворяти? Хіба я осліп, чи що? Бач, каже, нездужає, а се вже зразу здорова стала, як похитатись захотіла! Як уже вам так приспічило теє-то як його, то йшли б собі до покоїв - у вас же їх багато! - та там би й жартували собі любенько, воно було б пристойніше, ніж ото при мені таке коїти!
Тоді жінка обернулась до чоловіка та й каже:
- Що той Пірр верзе? Чи він не з гарячки ото словами блудить?
- Яка там гарячка, пані, - одказує Пірр, - ви думаєте, я нічого не бачу?
Вельми здивувався тому Нікострат.
- Пірре, - озвався він і собі, - мабуть, то тобі вздрівається.
- Та де там уздрівається, - каже Пірр, - я ж не сплю, та й ви, пане, не спите, а так увихаєтесь, що якби ся груша так трусилась, то на ній жодної грушки не зосталося б.
Тоді жінка й каже:
- Що за чудасія? А може, йому й справді те ввижається, про що він ото говорить? Щоб я була здорова, то, їй-богу, вилізла б сама на дерево та подивилась на ту дивовижу.
А Пірр сидить на груші та все ті дурниці провадить. Тоді Нікострат йому й каже:
- Ну, злізай уже. Той ізліз.
- Розказуй, що ти там бачив, - господар йому.
- Та що ж, пане, - одвітує Пірр, - хоч ви й думаєте, що я божевільний чи сновида, а бачив я, що ви, шанувавши слухи ваші, на панію злізли; а як я вже додолу злазив, то дивлюсь - ви повставали і посідали рядком.
- Ти, мабуть, і справді з глузду з'їхав, - одказав йому Нікострат, - бо відколи ти поліз на дерево, ми з місця не вставали; як сиділи, так і сидимо.
- Ви собі своє кажіть, пане, - промовив Пірр, - а я добре бачив, що ви таки теє...
Нікострат дивувався чимраз дужче і сказав нарешті:
- Ану ж, подивлюся сам, чи не зачарована часом ся груша, що тому, хто на неї злізе, всякі дива увижаються?
Та й поліз на грушу, а Лідія тоді давай із Пірром навсправжки жартувати. Як побачив те Нікострат, то закричав ізразу:
- Ах ти, невірнице, що ти коїш? А ти, Пірре! Я ж так на тебе у всьому впевнявся! [425]
Сеє сказавши, ну злізати з груші. А вони, як побачили, то сказали:
- Та ми ж сидимо на місці!
І справді, посідали, так як і перше. Зліз Нікострат, дивиться - сидять вони, як сиділи, проте не перестав їх лаяти.
- Пане, - каже тоді йому Пірр, - тепер я й сам добре бачу, що то все мені ввижалось, коли я на груші сидів, а ви казали, що то мені верзеться; не по чім же я се і взнав, як по тому, що вам отеє тепер уздрілося. А що я кажу правду, ви й самі легко можете зміркувати: ну, навіщо б ото вашій панії, чесній і розумній жінці, якби вона захотіла вас знеславити, - навіщо, кажу, їй робити се при ваших очах? Про себе я вже мовчу, бо радше дався б четвертувати, аніж про таке подумати, а не то що творити у вашій присутності. Отож, мабуть, ся груша таку ману на очі пускає, що зроду б я нікому не повірив, ніби ви не жирували отут із панею вочевидь-ки, якби не почув од вас, що і вам здалося, ніби я таке витворяв, а воно мені й не снилось, не то що!
А Лідія й собі встала і сказала з серцем:
- А нехай тобі все зле-лихе, коли ти вважаєш, що я така дурна, що стала б творити при твоїх очах такі капості, в яких ти мене винуватиш! Будь певен, що, якби мені того захотілось, то я не йшла б у садок, а зуміла б у домі знайти затишний куточок, так, що ти зроду про те не догадався б!
Нікостратові здалося, що й жінка, й слуга правду кажуть обоє, - чого їм, мовляв, робити отаке в нього перед очима, - і годі вже бурчати та докоряти; дивувався тільки, що воно за мара того облуджує, хто на дерево злазив. Але жінка не могла вгамуватись, що чоловік, бач, на неї таке подумав, і сказала:
- Не діжде ж ся груша більше нікого морочити, не введе вже ні мене в неславу, ані кого іншого, - не я буду! Збігай, Пірре, боржій по сокиру та зрубай се кляте дерево, оддяч і за мене, й

читати