Завантажити

жінка-простачка водить за ніс свого мудрого чоловіка, як от барана ведуть за роги в різниці. Правда, ти не такий у мене й мудрий, відколи з доброго дива впустив у своє серце злого духа ревнощів, а як чоловік дурнуватий, тоді й жінці менше од того слави. Невже ти, чоловіче, гадаєш, що я сліпа на очі, як ти на розум темнийі Ба ні, скоро я на того сповідника глянула, зразу впізнала, що то ти, і втелющила тобі те, чого ти шукав. Якби ж ти був таким розумним, як сам про себе думаєш, то не став би вивідувати таким чином ума в своєї доброї дружини, і не живив би даремних підозрінь, а догадався б, що вона тобі правду каже і що в тім нема жодного гріха. Я сказала тобі, що люблю священика, а хіба ж ти, якого я здуру люблю, не був у ту хвилю священиком? Я сказала тобі, що жодних дверей мого дому не можна замкнути, як він хоче спати зі мною, а хіба ж перед тобою зачинялись коли двері нашого дому, як ти хотів до мене вступити? Я сказала, що священик ночує зі мною щоночі, а коли те було, щоб ти зі мною не ночував? Скільки разів ти досилав до мене свого служку, стільки ночей, як тобі відомо, ти зі мною не був, тим я й одказувала, що священик не приходив. Який же дурень, окрім тебе, що з ревнощів зовсім сліпий став, не зрозумів би таких простих речей?[404] Я ж знаю, що ти вартував ті ночі коло входу, а ще казав мені, що йдеш кудись у гості. Схаменися ж ти, нарешті, стань ізнов людиною, як і перше, не будь посміховищем для тих, хто, як і я, знає твою натуру, і не стережи мене більше так пильно, бо присягаю тобі на ймення Боже, якби я хотіла наставити тобі ріжки, то таки й наставила б любісінько, та так, що ти й не встерігся б, коли б навіть сто очей у лобі мав, а не двоє!
Бідолашний ревнивець, якому здавалось, що він он як хитро вивірив ума у жінки, дуже засоромився, почувши сії слова. Він нічого не сказав жінці і з того часу мав її за чесну й розсудливу: поки не треба було, то ревнував її, а тепер, як уже було за що, закаявся! А розумна жінка, діставши майже повну свободу, стала водити до себе полюбовника не через дах, як то роблять кішки, а вже через двері і, діючи дуже обачно, багато разів з ним потім цілувалась та милувалась.


ОПОВІДКА ШОСТА
До монни Ізабетти, що приймала саме Леонетта,
приїжджає закоханий у неї Ламбертуччо; коли
вертається чоловік, вона каже вибігти Ламбертуччові з кинджалом у
руці, а чоловік потім проводжає додому Леонетта
Ф'ямметтина оповідка надзвичайно сподобалась усьому товариству; дами й кавалери заявили в один голос, що добре зробила жінка, провчивши таким чином чоловіка-недолюд-ка. Після того король велів заступити чергу Пампінеї, і та почала:
- Єсть такі люди, що кажуть, міркуючи по-простацьки, нібито любов зводить чоловіка з розуму, а хто закохається, той уже ніби не при собі. Ся думка здається мені нерозумною, і розказані тут історії потверджують мій погляд; хочу я іще одну подібну до них долучити.
У нашому місті, багатому на всяку всячину, жила колись молода і вродлива шляхетна пані, що була заміжжю за одним хоробрим і достойним лицарем. Та як воно часто в житті трапляється, та сама їжа набридає людям донесхочу, і вони шукають якоїсь переміни: так і сяя пані, не задовольняючись мужем своїм, закохалася в гарного й чемного молодця на ймення Леонетто, хоч і був він зовсім простого роду. [405]
Леонетто теж полюбив ту панію, а ви вже знаєте, що де двоє того самого бажають, там рідко коли діло не зробиться; минуло небагато часу, і закохані довели свою любов до жаданого скутку.
А що пані була дуже гарна й принадна, то в неї закохався одночасно ще один лицар, на ймення мессер Ламбертуччо, та вона його не хотіла ані на оч, такий він був їй противний та осоружний. Проте він уперто до неї залицявся, посилаючи листи й людей, а коли се не помогло, він, чоловік при силі й власті, почав загрожувати їй, що оганьбить на ввесь світ, якщо вона не пристане на його бажання. Пані злякалась (бо знала, що се за людина) і мусила вволити його волю.
Тая пані (звали її мадона Ізабетта) жила влітку, як у нас заведено, на селі, в прегарному своєму маєтку. Одного ранку, коли чоловік її виїхав із дому кудись у гості, де мав пробути кілька днів, вона переказала Леонеттові, щоб той прийшов до неї; врадуваний юнак з'явився не гаючись на виклик. Та якось і мессер Ламбертуччо дізнався, що чоловіка нема дома; він сів на коня і теж майнув до неї сам-один: стук-стук у ворота! Побачила його панина служниця та до пані (а та була в своїй кімнаті з Леонеттом):
- Пані, - гукнула, - тут унизу мессер Ламбертуччо, сам-один.
Почувши сеє, мадонна Ізабетта так і похолола на місці: що тут діяти, бідна голівонько? Давай вона просити юнака, щоб заховався з ласки своєї за заслоною ліжка, поки не піде мессер Ламбертуччо. Леонетто, що боявся сього гостя не менше, ніж господиня, сховався, а вона веліла служниці піти одчинити мессерові Ламбертуччу. Та пішла впустила його; він прив'язав коня до конов'язі, а сам побрався нагору. Пані вийшла йому назустріч з привітним видом і спитала його якнайприязніше, що його сюди привело.

читати