Завантажити

Лицар обійняв її, поцілував та й каже:
- Любонько моя, почув я, що мужа вашого дома немає, та й приїхав отеє погостювати в вас трохи.
По сій мові пішли вони в кімнату, замкнулись ізсередини, і мессер Ламбертуччо почав із нею бавитись. Аж тут неждано-негадано чоловік вернувся; як постерегла служниця, що він уже коло воріт, зараз побігла до господині:
- Пані, - закричала, - наш пан повернувся, уже, здається, і в двір заїхав!
Як зачула теє пані - ну, думає, пропала: в домі зразу аж два коханці, притому лицаря жодним способом уже не схо-
ваєш, бо кінь його в дворі стоїть. Проте вона скочила миттю з постелі і, знайшовши вихід, сказала мессерові Ламбертуччу:
- Мосьпане, якщо ви хоч трохи мене любите і бажаєте порятувати од смерті, зробіть так, як я вам зараз скажу: вихопіть із піхов кинджала й біжіть униз по сходах із грізним та гнівним видом, гукаючи: «На бога, я знайду тебе в іншому місці!» Коли мій муж буде вас затримувати чи про щось питати, нічого йому, крім тих слів, не кажіть, сідайте на коня та й гайда звідси.
Мессер Ламбертуччо сказав, що так і зробить: вихопив кинджала й побіг униз, як його просила пані; лице йому пашіло - раз, що в постелі розгарячився, а вдруге - сердито, що муж вернувся. А господар ізсів уже з коня і хотів іти нагору, чудуючись, звідки б тут іще одному вершнику бути; як побачив мессера Ламбертучча, що згори біг, здивувався з його вигляду й речей і спитав:
- Що се значить, мосьпане?
Мессер Ламбертуччо вступив у стремено, скочив на коня, ще раз гукнув: «Клянуся Богом, я знайду тебе в іншому місці!» - та й поскакав.
Підійнявшись нагору, господар зустрів на сходах дружину свою - налякану, розгублену - і спитав її:
- Що тут таке діється? Кому то погрожує мессер Ламбертуччо і чому він такий сердитий?
Жінка, приступивши ближче до кімнати, щоб Леонетто міг її почути, одповіла:
- Зроду ще, мій пане, не було мені такого страху, як оце тепер. Дивлюсь - біжить до нас юнак якийся, я його не знаю, а за ним женеться Ламбертуччо з кинджалом у руці. Двері до сієї кімнати були якраз одчинені; той юнак до мене, труситься весь та просить: «Рятуйте мене, пані, ради бога, бо тут я на ваших руках і сконаю!» Я встала з місця і хотіла його розпитати, хто він і що, аж тут надбіг мессер Ламбертуччо, гукаючи: «Де ти, негіднику?» Я заступила йому вхід до кімнати і не впустила його; він же був настільки порядний, що не став більше добуватись проти моєї волі, накричав, правда, всячини, й побіг униз, як ти сам здоровий бачив.
- Добре єси зробила, жінко, - каже тоді чоловік, - бо то була б велика ганьба, якби тут когось убито; а мессер Ламбертуччо негаразд учинив, що аж до нашого маєтку за тим утікачем увігнався. А де ж той юнак?
- Не знаю, пане, - одказує жінка, - не знаю, куди він сховався.
Тоді лицар гукнув: [407]
- Де ти? Вилазь, не бійся!
Леонетто чув усе те і доброго набрався за сей час страху, тож не треба йому було прикидатись наляканим. Тепер він виліз із своєї криївки.
- Що там у тебе з мессером Ламбертуччом? - спитав у нього лицар.
- Мосьпане, - одповів юнак, - я сном-духом нічого не знаю: або він божевільний, або, може, взяв мене за когось іншого. Я йшов собі по дорозі недалеко од вашого палацу, а він, як побачив мене, зараз схопився за кинджал і крикнув: «Смерть тобі, зраднику!» Я не питав у нього нічого, а скоріш давай тікати; тут я й порятувався, дякуючи Богові та сій от пані.
- Не бійся ж тепер нічого, - мовив лицар, - я допроваджу тебе додому живого-здорового, а ти вже потім із ним якось порозумієшся.
Повечерявши разом з юнаком, лицар дав йому коня під верх і провів його в Флоренцію до самого дому. А юнак, навчений своєю коханкою, ще того вечора розмовився потаємне з мессером Ламбертуччом: так улаштував із ним справу, що лицар ніколи не дізнався (хоч про те й ходили скрізь поголоски), яку штуку встругнула йому жінка.


ОПОВІДКА СЬОМА
Лодовіко освідчується в коханні мадонні Беатріче; вона
посилає свого мужа Егана в своєму одязі в сад, а сама
злягається з Лодовіком, котрий, уставши, іде в сад і лупцює
Егана
Усе товариство дивувалось кмітливості мадонни Ізабет-ти, про яку розказала Пампінея, але Філомена, котрій король велів оповідати далі, сказала:
- Любії мої подруги, зараз я розкажу вам історійку про одну жінку, котра, гадаю, була не менш од тієї кмітлива й спритна.
То знайте ж, що жив колись у Парижі один флорентійський шляхтич, котрий, зубожівши, укинувся в купецтво, і так йому в торгівлі погодила фортуна, що незабаром він тяжко розбагатів. Був той шляхтич жонатий і мав сина-одинака, якого він назвав Лодовіком. А щоб хлопця од свого купецтва [408] знову до шляхетства повернути, не хотів батько його до котроїсь своєї крамниці дати, а послав на службу до французького короля, щоб він там між іншими родовитими юнаками лицарської науки та звичаю набирався.
Як був він там на королівській службі, сталося якось, що в розмову юнаків, між котрими був і Лодовіко, встряло кілька лицарів, що повернулись якраз од Гробу Господнього. Річ зайшла про найславніших красунь

читати