
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
мізерна платня у нього, дарма що багато хідні, всі підметки зітреш, але він за багатством не вганяв, не мав таких гріхів, лиш страх побратися хотів...
- Так любо тебе слухати, Джо! Але я перебив твою мову,- що ж там ти сказав Бідді?
- Та от і сказав, що як ти тепер серед чужих, і що як ми завше були друзями, то відвідати тебе такої пори якраз, може, і не буде недоречно. А Бідді, вона й каже: ¦ Не гай часу і їдь до нього». Атож,- розважливо притакнув сам собі Джо,- отак вона просто й сказала: «Не гай часу,- мовляв,- і їдь до нього». Коротше кажучи, я недалеко відбіжу від правди,- трохи поміркувавши, докинув Джо,- коли саме так і передам її слова: «Не гай часу ні хвилини».
На цьому Джо урвав свою промову і сповістив, що балакати зі мною слід якнайменше, що підгодовувати мене треба потроху, але в певний час, хочу я того» чи ні, і що я повинен в усьому його слухатись. Отож я поцілував йому руку й стих, а він заходився укладати листа Бідді, в якому мав передати й моє вітання їй.
Бідді, виявляється, навчила його писати! Коли я лежав [456] у ліжку й дивився, як гордовито він засів за писання, у мене через мою неміч аж сльози виступили ка очах. Коли я хворів, з мого ліжка зняли запону й перенесли його разом зі мною у вітальню, де було просторіше й більше повітря, а килим звідси забрали і стежили, щоб і вдень, і вночі тут було чисто й затишно. І ось за моїм письмовим столом, відсунутим у куток і заставленим пляшечками, і сів Джо за свою поважну роботу, спершу вибравши з невеличкої таці перо, мов тяжкий інструмент зі скриньки, й закасавши рукави, так наче збирався орудувати ломом чи молотом. Але перед початком Джо ще треба було міцно впертися в стіл лівим ліктем і відставити праву ногу далеко назад, а коли він почав, то кожну риску вниз вів так довго, ніби вона була в шість футів завдовжки, коли ж лінія йшла вгору, його перо аж збризкувало. Чомусь йому уявилося, що чорнильниця стоїть не там, де насправді, і він раз по раз стромляв перо у порожнечу й неначебто цілком був задоволений досягнутим. Вряди-годи його стримувала яка-небудь правописна крутиголовка, але назагал просувався він зовсім непогано, і, підписавши листа й за допомогою обох вказівних пальців перенісши останню ляпку з паперу собі на маківку, підвівся і ще якусь часину з неабияким задоволенням походжав побіля столу, оглядаючи свій витвір з різних боків.
Щоб Джо не переживав, що я надміру балакаю, навіть якби це було мені до снаги, я вирішив про міс Геві-шем поцікавитись у нього іншим разом. Коли я на другий день спитав, чи вона вже видужала, він похитав головою.
- Вона що, померла, Джо?
- Та що ти, друзяко,- докірливо мовив Джо, маючи на думці поступово підготувати мене,- це вже було б трохи занадто, просто вона не...
- Нежива, Джо?
- Ось так буде ближче до речі,- сказав Джо.- Вона нежива.
- І довго це тяглося, Джо?
- Після того, як ти занедужав, десь так, щоб сказати правду, з тиждень,- мовив Джо, затявшись про все сповіщати мене конче поступово.
- А ти не чув, що сталося з її майном, Джо, любий?
- Та воно тут така справа, друзяко,- сказав Джо,- що вона нібито майже все відписала міс Естеллі.. Але за день-два до нещастя власноруч приписала до духівниці [457] поправку, що заповідав цілих чотири тисячі містерові Метью Покеіу. Тільки з якої б то притичини, як ти гадаєш, вона заповіла цих цілих чотири тисячі йому? «Виходячи з відгуку Піна про вищезгаданого Метью». Бідді твердить, що там саме так і написано,- сказав Джо, смаковито повторюючи цю закручену фразу: - «Виходячи з його відгуку про вищезгаданого Метью». Цілих чотири тисячі. Шле!
Я так ніколи й не довідався, звідки Джо взяв, що ці чотири тисячі саме цілі, а не складені з частинок, але йому, очевидно, здавалося, що сказати так - значить підкреслити солідність цієї суми, отож згадуючи про неї, він щоразу додавав, що тисячі були «цілі».
Розповідь Джо дуже мене врадувала: це ж було єдине мов добре діло, доведене до кінця. Я спитав у Джо про інших її родичів - чи їм щось перепало.
- Міс Сара,- сказав Джо,- ця дістала двадцять п'ять фунтів на рік - купувати пігулки, бо в неї розливається жовч. Міс Джорджіана - ця одержала двадцять фунтів, і все. Місіс... як пак її звуть, друзяко, ту, що мила?
- Яка це мила? - здивувався я.
- Отак і є,- кивнув Джо.- Міс Яка-мила - (я здогадався, що під цим ім'ям він розумів Каміллу) - ця дістала п'ять фунтів на дешеві свічки, щоб могла заспокоїти нерви, коли пробудиться серед ночі.
Точність усіх цих деталей, як на мене, переконливо свідчила про вірогідність інформації Джо.
- А тепер,- сказав Дяко,- оскільки ти ще не надто піддужав, то я тобі, друзяко, лиш одну новинку підкину, і на сьогодні квит. Старий Орлік вклепався на тому, що пограбував людську оселю.
- А чию ж? - поцікавився я.
- Та такого, що кирпу здорово гне, ніде правди діти,- винуватим тоном мовив далі Джо,- хоч усе-таки дім англійця - це його фортеця, а у фортеці вдираються, лише коли війна. І скільки б він не мав гріхів, але із продажу зерна й насіння жив.
- Отже, це Памблечука дім
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»