Завантажити

першої-ліпшої хвилини - і такі думки ще й посилювали мою скруху.
Коли він не спав і не розкладував своєю пошарпаною колодою карт якийсь дуже вигадливий пасьянс - подібного я ні раніш, ні пізніш ніколи не бачив, причому щоразу, коли пасьянс сходився, він власним ножем робив чергову зарубку на столі,- отож, коли Провіс не був заклопотаний одним чи другим, то просив мене почитати йому вголос: «По-чужоземному, мій хлопче!» І поки я читав, він стояв перед вогнем і, хоч не розумів ані слова, оглядав мене, немов розпорядник виставки, що рекламує якийсь надзвичайний експонат, а поміж пальців руки, якою я затулявся від світла, мені було видно, як він жестами закликає меблі поділити його захоплення моїми талантами. Породжений письменницькою уявою вчений, що опинився під владою потвори , яку він сам же, пройнятий марнолюб-ством, і створив, не був нещаснішим, аніж я, що опинився під владою чоловіка, який створив мене і до якого я відчував тим більшу огиду, чим дужче він захоплювався й милувався мною.
Я пишу про все це так, наче тривало воно з рік. Насправ-
(22) Натяк на фантастичний роман англійської письменниці М. Уолс-тонкрафт-Шеллі (1797-1851) «Франкенштайн», герой якого, молодий учений, кінець кінцем гине від рук створеного ним страховища. [335]
ді це тривало тільки п'ять днів. Нетерпляче дожидаючи Герберта, я не важився відлучатися з дому і виходив лише після смерку - прогулятися з Провісом. Нарешті одного вечора, коли ми вже пообідали і я, зовсім знесилений, ледь задрімав - уночі-бо лихі привиддя раз у раз вдиралися в мої неспокійні сни - мене розбудила довгосподівана хода на сходах. Від мого поруху пробудився й Провіс, що теж був задрімав, і в руці у нього миттю зблиснув ніж.
- Заспокойтеся! Це Герберт! - сказав я, і в кімнату влетів мій друг, принісши з собою свіжий дух сотень миль французьких шляхів.
- Генделю, дорогий мій, вітаю тебе, вітаю і ще раз вітаю! Я наче цілий рік не був удома! А може, й справді минув цілий рік, бо ти ж так схуд і зблід! Генделю, дорогий... Ох, перепрошую!
Він урвав свою запальну мову й перестав тиснути мені руку, побачивши Провіса. А той, не зводячи з нього пильного погляду, повільно ховав ножа й водночас добував із другої кишені щось інше.
- Герберте, друже,- сказав я, замикаючи зовнішні двері, тоді як Герберт застиг у німому подиві,- сталося дещо вкрай чудне. Це... мій гість.
- Правильно,мій хлопче! - сказав Провіс, виступаючи наперед зі своєю чорною книжкою, застебненою на пряжку, і далі звернувся до Герберта: - Візьміть ось це у праву руку. Хай вас господь поб'є на цьому самому місці, якщо ви бодай словом прохопитесь. Цілуйте її!
- Зроби, як він хоче,- тихцем мовив я Гербертові.
З обличчя Герберта все не зникала турботлива занепокоєність і розгубленість, але він послухався мене, і після цього Провіс потис йому руку й сказав:
- Тепер вас уже зв'язує присяга, самі розумієте. І щоб я так живий був, коли Піп не зробить з вас джентльмена!]


Розділ 41
Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я виклав Гербертові свою таємницю, він так здивувався й стривожився, що годі й передати. Одне тільки скажу, що на Гербертовому обличчі я побачив відбиття своїх власних почуттів, у тому числі й відрази до чоловіка, який так багато зробив для мене.
Вже саме те, як він тішився моїм таланом, безмежно віддаляло його від нас двох із Гербертом. За винятком [336] єдиного прикрого, як йому здавалося, випадку, коли у нього вирвались «негодящі слова»,- про що він почав торочити Гербертові, ледве-но я скінчив розповідь,- Провіс не бачив нічого, що могло б затьмарити моє безхмарне щастя. Хвалячись, що він зробив з мене джентльмена і приїхав дивитись, як я розгорнуся на його чималі кошти, він говорив не тільки від свого імені, а й від мого. І в нього не виникало й тіні сумніву, що це дуже приємно і Гербертові, й мені, і що ми обоє можемо цим тільки пишатися.
- Послухайте-но сюди, Піпів товаришу,- звернувся він до Герберта на закінчення своєї розлогої орації,- я дуже добре знаю, що один раз після повернення я на півхвилинки забувся і допустивсь негодящих слів. Я так і Піпові сказав, що знаю - то були негодящі слова. Але ви не зважайте на цей випадок. Не для того я зробив з Піпа джентльмена, а Піп зробить джентльмена а вас, щоб мені не знати, як з вами обома належиться поводитись. Мій хлопче і його товаришу, можете покластись на мене, що я ніколи не розпущу язика. Як я тримав язика на припоні після тої нещасної півхвилинки, коли сказав негодящі слова, так і сю мить його тримаю й триматиму завше.
Герберт відказав: «А певно ж», хоча вигляд у нього був аж ніяк не втішений - стурбованість і пригніченість так і не покидали його обличчя. Нам кортіло швидше спровадити його до себе й залишитися самим, але він, очевидно, ревнував мене до Герберта й уперто сидів. Вже аж за північ я провів Провіса на Ессекс-стріт, приставивши у цілковитій безпеці до дверей його нового житла. І тільки коли він замкнув за собою двері, я уперше після його приїзду відчув деяку полегкість.
У мене ні на мить не сходила з

читати