Завантажити

І
Вітер шугнув за пазуху -
Лоскітно під грудьми.
Чайкою стала запаска,
Руки звели крильми.

Вітер шепнув:
"Злітаймо!
Поговір - лихо з ним!
Знаю: щоніч притайно
Тужиш за тим... одним".

Охнула неутішно:
"Змилуйся - не мани.
Я б же до нього й пішо -
Через стерню й терни!"

Впали на груди коси,
Чорні, немов журба.
"Думалось... не збулося".
Схлипнула:
"Не судьба.

Зорі ж - мов царські гривні!
Тихше - законний спить.
Ти хоч до перших півнів,
Вітре,
зі мною посидь".

ІІ
Вітер шугнув під пахви
І перебіг грудьми.
Стала сорочка птахом,
Руки знялись крильми.

Вітер шепнув:
"Летімо!
Тут недалеко... мить.
Ти ж за її очима
Тужиш із юних літ".

Важко зійшлось надбрів´я.
Вирвалось на жалю:
"Господи, як любив я...
Як я її... люблю!

Тільки ж - не довелося.
Винні, мабуть, оба.
Думалось... не збулося.
Сталося... не судьба.

Тихше, поснули діти,
Вірна дружина спить.
Ти ж хоч на дрібку миті,
Вітре,
зі мною посидь".

ІІІ
Зорі - немов лампади.
Місяць пішов на спад.
Тільки -
через леваду.
Двоє в журі не сплять.

Б´ються крильми щоночі
В клітці своєї судьби.
Вітер в кущах регоче:
- Мучтесь,
коли - раби!

читати