Завантажити

как-то вернее, да и вообще...
У двір в'їхав з двома возами Завальний. Він привіз яловичину на харч партійцям і тютюн.
На поріг вийшов зашнурований Нестеренко. На голові низенька кубанка, коло ніг зліва — козацька шабля, справа — одрізай. Він увесь виструнчився, ніби підріс трохи. Лице серйозне, голос різкий, командувальний.
— Хто ще не получив винтовки — взяти в оргістрі. Славіна несміливо запитала:
— Й женщинам тоже?
Нестеренко, не дивлячись на неї, сердито відповів:
— Да, да! Сказано — усєм.
Нестеренко по-військовому повернувся на каблуці й зник у дверях.
Рушниці роздавав Гольцев. Після тої анкети з парткомівською характеристикою до губернії, Горобенко не помічав якось Гольцева. Він ніби зник із міста. Гольцев ретельно перераховував набої, обережно брав із кутка рушницю, з хвилину оглядав її всю від ложа до мушки, мов милувався з неї, і тоді вже віддавав партійцеві.
— Прошу. Вона не заряджена.
Гольцев одразу, тільки-но Горобенко увійшов, помітив його, мов спеціально чекав на нього. Він радісно скинув чомусь кепку, поспішно накинув на обличчя свою машкару усмішки й привітався, як із давнім знайомим.
— А-а!.. Товариш Горобенко! Прошу, прошу... Горобенко стримано відповів на привітання. Гольцев вибрав чепурненьку кавалерійську рушницю й подав Горобенкові.
— Оця буде добра для вас. Вона легенька. А підсумок є у вас?.. Почекайте. Я зараз пошукаю. Тут я приховав один для вас.
Гольцев підставив стільця й поліз нишпорити на шафі під паперами, а Горобенкові знову неясно було: «Чого він до мене так липне?..»
Гольцев старанно повкладав у підсумок обойми набоїв, зав'язав мотузки й передав Горобенкові:
— Тепер усе. Прошу.
Він прищулив око й шепотом поспитав:
— А вас куди — в Козіївку чи тут залишитесь? Горобенко холодно сказав:
— Не знаю.
Гольцев нахилився до Горобенкового вуха і, бризкаючи слиною, зашушукав:
— Я побалакаю з Попинакою, щоб вас тут залишили... Горобенко стрепенувся, гостро глянув Гольцеву в вічі (Гольцев знову накинув на обличчя машкару) і грубо одбив кожне слово:
— Я вас зовсім не уповноважую просити за мене і, взагалі, прошу вас дати мені спокій!
Гольцев винувато посміхнувся й задріботів пальцями в повітрі.
— Ну, навіщо ж ви так, їй-богу!.. Я ж зовсім не для того...
Горобенко вже не чув його. Він перекинув за плече рушницю й ступив східцями на двір.
Коло мурованої дровітні стояв у гурті партійців Дробот і розповідав якогось сороміцького анекдота. Він масно посміхався своїми великими товстими губами. Хтось заливчасто реготав. Трохи осторонь стояв Нестеренко й мовчки уважно слухав.
Десь за парканом пустували вуличні хлопчаки. Вони перекривляли когось і викрикували несамовито «Інтернаціонал»; раптом з-за паркану визирнула якась білява, кудлата, як у збоїнах, голова, хитрі сіренькі очі лукаво прошмигнули по двору, зупинилися на Нестеренкові, і тоненький дитячий голосок залився вихлястим дискантом:
 
Сидить Троцький на лугу
Гризьот конськую ногу.
— Што за гадина
Совєцькая говядина!
 
Нестеренко миттю повернувся по паркану. Кудлата голова зникла. Несторенко плюнув і вилаявся. Дробот замовк і задер до паркану голову. За парканом знову той же дитячий голосок дражливо затанцював:
 
Ех, да яблучко малосольноє!
А совєцькая вдасть малахольная...
 
Нестеренко гнівно крикнув до когось:
— Споймать пацана і вуші видрать! Від ганку озвався Дружинін:
— Зачем же так, товарищ Нестеренко. Пацана нужно учить, а не драть.
За парканом стало тихо.
У двір привезли кулемета й поставили коло ганку. Кулемет, мов не розуміючи, кого саме йому треба заплювати, незграбно розкарячив ноги й безглуздо дивився на старий флюгер, що на дровітні. Коло воріт заспівала група комсомольців.
 
Ой у полі жито
Копитами збито...
 
Сумний, тягучий мотив зненацька перетнувся й застрибав уже веселим приспівом:
 
Під білою березою
Козаченька вбито...
 
Горобенко прислухався до пісні. Вона була незвичайна для парткомівського подвір'я. Та наче хтось умисно заніс її сюди з колишньої «Просвіти» чи теперішньої сільської школи.
З парткому вийшов, упоравшись з харчами, Завальний. Він почув із ганку пісню й підтягнув розстроєним, як клубне піаніно, басом:
 
— Ой, убито, вбито,
Затягнуто в жито...
 
І пісня знову зраділа чомусь, засміялась недоречно:

читати