Завантажити

сказав, може, більше, ніж треба було, а вам ще мало. Палець подай, тягнете за руку. Чого вам ще? Кажіть!”
Мовчали...
“Кажіть же бо!”
Не відзивався ніхто. Гетьман встав. Став серед світлиці, в колі старшин. Шепотом говорив до них: “Я вже вам подав пункти того договору, що стане між нами і королем шведським. Його вже, мабуть, вистилізував граф Піпер, може, хочете знати, до чого добалакався зі Станіславом? Будь ласка. І того не затаю перед вами”.
Гетьман добув з похідної скрині, що під його ліжком стояла, універсал короля Станіслава: “Прочитай їм, Пилипе!”
Орлик прочитав, старшини заспокоїлися.
“Що ж, продає вас гетьман полякам? Нехтує православною вірою, заводить унію, народ шляхті в хлопи перестає?”
“Дякуючи Богові — ні”,— відповів Апостол.
“Як же гадаєте? Довіряти Мазепі чи ні?”
“Кому ж довіряти, як не милості вашій?”
Дякували і хвалили його великий політичний хист.
“Коли гак, то чого ж ви тоді бентежитеся, панове?
“Журимося, як би нам скоріше зійтися зі шведом на кордоні і не пустити московського війська на Вкраїну”.
“Лишіть журу мені. Або я вас проваджу, або шукайте собі другого вождя”.
Попри вікно майнула чорна тінь. Їздець...
“Посланець якийсь”.
“Так пізно”.
“Може, від царя”...
Прощались з гетьманом і переходили до канцелярії. Не спішаться спати. Що тепер сон? Тривога така, що Господи! Помилуйте! Король Карло в Гетьманщину ввійшов, а гетьман не спішиться назустріч.
Гетьман позіхає: “Які скучні, крім одного Орлика. Так він ще молодий. На кого ж я оставлю це велике діло, якщо Господь покличе мене на суд?”
Гетьманові робиться страшно. Забуває про чорну тінь, що пересунулася попри вікно. “Не піддаватися старості і втомі. Витримати на позиції аж до кінця. Не здавати її.
Покликав Кендзєровського.
“Хто там такий?”
“Царський посланець з письмом”.
“Постели мені. Спати хочу. Не здужаю”.
Кендзєровський стелить і допомагає роздягатися Мазепі.
“Що за чоловік цей посланець — не знаєш?”
“Молодий боярин, драгунський старшина. Чи впустити?”
“Хай підожде до завтра. Гетьман спить. Не велів себе будити”.
“Це посол від царя”.
“Хай буде і від двох. Гетьман недужий. Зрозумів?”
ЦАРСЬКИЙ ЛИСТ
Блідий осінній ранок. Сонце не спішиться на небо. Не цікаво йому. Поля пусті. Чого не забрали люди, те столочили коні й вози. Кругом толока. Куди не глянь — дорога. Скрізь сліди коліс і кінських підков. Тут здохлий кінь, там лежить людський труп. Не позаховували ще. Будиться осінній день і позіхає. Нецікава земля.
Гетьман подзвонив. Увійшов Кендзєровський.
Підніми занавіску. Яка погода?”
“Мрячно. Засльотиться, мабуть”.
“Посланець де?”
“На квартирі”.
“В кого?”
“В генерального писаря. Покликати?”
“Ще час. Подай мені води”.
Гетьман миється і снідає.
“Що в таборі нового?”
“Як звичайно”.
“Бешкетів не було?”
“Дрібні. З утікачами біда. Тисячі їх напливають”.
“Зі стародубського полку?”
“Так, ваша милосте”.
“Що кажуть?”
“Шведів хвалять, нарікають на Москву”.
“Стара пісня. А більше?”
“Шведські прокламації показують”.
“Та-ак? Які ж вони”.
“Гарні. Нашою мовою, всякому зрозумілі. Шведський генерал Лягеркрона заспокоює наш народ. Обіцяє не робити кривди. Пише, щоб бургомістер з лавниками вийшов до нього зі Стародуба на розмову. Обіцяє платити за все дзвінким грошем”.
“Цікаво. Поклич посланця”.
Входить молодий ротмістр, б'є чолом і подає лист. Гетьман лежить. Голова перев'язана мокрою хусткою, рука дрижить. Біля нього Орлик. “Прочитай, Пилипе, письмо. Не поспішаючись читай... Голова мене болить... Лікар де?.. Чому ще не прийшов?” — Гетьман хвилюється.
“Лікаря поклич!”
Орлик лист біля гетьмана на крісло кладе і виходить. Гетьман ротмістрові рукою знак дає: “Будь ласка. Сідай!”
Посланець вибачається, що лиш за першим разом сідає на краєчку крісла біля вікна.
Приходить хірург. Змінює мокру хустку, прикладає щось до боку. Не вгодив. Гетьман нервується. “Геть!”
Царський посланець уважно кожне слово, кожний рух нотує собі в тямці.
“Читай же бо, Пилипе!”
Орлик розломлює велику печать і читає царське письмо.
Цар гетьмана закликає до себе негайно. Пише, що хитрий швед замість на Москву несподівано на Україну звернув. Гетьманові треба до царського війська з усіми своїми силами прибувати. Козацька кінниця переслідуватиме неприятеля ззаду і нападатиме на його обоз. Гетьман стане на її чолі й буде заправляти тими “дєйствіями”.
Гетьман слухає царського листа й усміхається гірко. Йому тепер на коня?
Царський посланець притакує головою. Він, мабуть, теж не може собі уявити Мазепи з мокрими хустками і плястрами, як він сидить на коні і турбує ворога на

читати