
Електронна бібліотека/Поезія
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
Коли ми брате сиділи на палі
нам і тоді хотілося жінку
в бісову дупу нікчемні скрижалі
коли томакою гатиш об стінку
Що є “The Wall” між двома світами
лаштунки п`єси під назвою “Вищість”
я вдягаю свій шолом з рогами
тепер мене вже ніхто не знищить
Я піротехнік процесів абсурду
на сцену ригнув тотемним чадом
плазма шаманів мовою “урду”
виперлась з пащі священним гадом
Що лазив прилюдно в жінок між ногами
бо знав що у них там свербить з похмілля
кінчали вони й вагітніли псами
яких годували священним зіллям
Яких годували м`ясивом мітів
жертовною кров`ю причинними снами
і пси танцювали святого Віта
й злягалися з жабами і павуками
Й родились істоти з картин мракобісся
Атланти титани й генії кайфу
вони забивали священні вісі
в усі прадавні столиці карми
І все це було видовищем сцени
забитим селом часів Нараями
воно купалось в потоках сперми
й дітей викидало в помийні ями
А виживали лише Нібелунги
нащадки Атлантів повій і дзену
співали дико сміялися лунко
і замок-світ перенесли на сцену
***
В партері тишком дрочили йоги
всі ероталії мертвого духа
раби цілували свинячі ноги
а ті від екстазу скажено хрюкали
А я сидів-кайфував на палі
плював на мертвотний оскал Джоконди
вона була гола й у жлобських сандалях
й між ніг запихала слизьку анаконду…
***
На ложі Прокруста у мавп’ячій слині
Всі обриси цноти були розтяті
На граблях, гілках, горищах, на кпині
Гойдаючись, тріщились мухи лупаті
А я казково гойдався із ними,
Не мрець і не жнець, не комівояжер
Я той, хто довіку цурався схими,
Цмулив блядей, вбирав їх у ряжених
Аж док не повстали людові, крайові
Що з пра-Нібелунгів зродились розсіяних
Що Мінотавру, скопцеві-бикові
Дубовими кільцями макітру міряли
І наші рештки воскресли із силосу,
Що бик пекельний зжирав із тілами,
Нам Агні з списами вручив стилоси
Й на чайки да Гами втопив нас задами
І ми боронили Понтійські порти --
Оскілки сажі, напалми гною
Ми скальпи свої не лишали в Порті,
А наші м’ясива шамани гоїли
До дупи глибокої агнців і ангелів,
До пень-колоди зміїні тельбухи
Це ти, Мордоре, глитай їх вареними
Поки не розчахли ми сморідну пельку
***
Пророцтва, каліцтва, мізерії й страсті
Дістались нам в спадок в жебрацькій скрині.
Її стерегли чорти попелясті
І нам цей скарб передали аж нині
І що ж нам було з цим добром робити?
Рубати в лайно чи дрочити на нього?
Та чи не все’дно, бо ж однако скніти,
В безчассі жадаючи Агні Дажбога
Пронеслись мечі мудраля да Вінчі,
Та наша сторожа несторожко спала,
А ми муралями котили вишні,
Щоб ненька кістлява на них насрала
Ось спадок ваш ниций, вдавіться, опецьки,
Най буде ця скриня вовіки порожня.
А ви пірнайте-стрибайте в гречку
Й бастардів плодіть на медових ложах
***
Коло’сами колоси втуні зробились,
А виїмки ямами стали сповна.
Гей, брате, із ким ми тільки не бились,
І хто не розхитував карми човна
Та ми держались, вгризались до’дного
І дна нам вовіки не досягти.
Возслівлюєм келих до дна в ім’я Бога
І пінно намилюєм вражі зади
Бо звіку звемося ми «Нібелунги»
І в зад нам до трясці не личить йти.
Старих хрестоносців вдягли обладунки,
Й до всрачки жахаються навіть чорти
І ликами ми – відуни многоликі,
Наука ж бо хтивих й срамних блядей.
Та інші в нас згуки, стенання та крики.
Наш стяг – Дажбог, їх кумир – Орфей
Зі ржею, олжею й оманливим бісом
Нікому нині ще ради не дать.
На Сонце пальцюють перстом-кипарисом
Пророки тьми, в їх устах – благодать
Наїзники Дикого поля зомліли
Од лже-віщунів, прибитих хрестом.
Їх коней м’ясво клюють дрозофіли,
А вбогі масли їх рубають кайлом
Щоб ветхих мощей не лишилось ні сліду,
Щоби зніміла вовік ДееНКа.
Та ж ар’їв-атлантів летять вже флюїди,
Зі сонць скрижанілих несеться ріка
Данапрус святий до буття вже родився,
На клекіт кратерів буйно потік.
А люд знавіснілий ще більше казився,
Себе оскопляв, карбував і сік
Зганялись у небо строями народи,
У пранцях землі гнив-смердів вінегрет
Бастардів, скопців, підарасів, уродів.
Раби у вовків висисали міньєт
Де здохла вовчиця із Ромулом й Ремом?
Чи скотомогильник в глухих сибірах?
Серця зозулясті розкраяні щемом,
А нам, вовкулакам, в цій твані – ніштяк
***
Та ж пантрували лише Нібелунги,
Атланти, Титани, маги вогню,
Співали дико, сміялися лунко,
І з ігом гієн вели вічне прю
***
Ці битви страшні заросли сизим мохом.
Попільні Помпей насипали раби,
І тужились, пухли, перділи горохом,
Й на грилі пекли мертвечину жлоби
Зітхали з полегшення курви світу,
Мов тлусті венери в срамних рушниках,
Повзли з душових під фанфари трембіти,
Сальними тілами топились в очах
І світ на шашлик ізгорав на грилі
Під дикі згуки чумної орди.
Лиш клекіт чайчат волав знавісніло,
Нептунів тридент шмагав жирні зади
По чім ти, Чорне, ще більш почорніло?
І хто наповнить тебе молоком?
Дажбог, Бористен, вовкулака істлілий?
Чи ж сиві Херсони ковтнеш чорним дном?
І може того кому б і хтілось,
Щоб цар – не цар, і Бог – не Бог,
Щоб сирість туманів накрила сірість,
На дупи ж смердячі – тату-декалог
***
Та ми не стенали, бо ми – Нібелунги,
На збруях запеклась ворожа кров.
Співали ми дико, сміялися лунко,
У січі беріг нас Ярила покров
***
Писання могил – шумерський клинопис,
Що юдам вовік і зась шифрувать.
У схронах волхви леліють синопсис –
Кривава ж бо буде для юд сіножать
Прогірклі уста мед п’янкий зволожить,
І стегна нас ждуть пружних кобилиць.
Та то лиш сьогодні ми всі знеможені –
Ще ж вчора наш попіл стлівав горілиць
А завтра – майбутнє у вирвах Сонця.
Потужний спалах освітить шлях –
Чумацький, воловий, ніжно зволожений.
На во’зах – поко’том тарань в хоругвах
Чи в ринок бісівський піде на продаж,
Чи так під пиво її тріскотнем.
На нас солона од поту одіж,
А над шоломами – німби богем
Хоч коней баских на волів змінили,
До Тропіка Рака ми в час доповзем.
Везем нашу віру повз сиві могили,
Щоб диких тубільців загнати в Едем
І п’єм замість пива кров волову,
Затим з голокосту глидаєм кістки
Аж Сонце в екваторі хмурить брови:
«Нащо ж породило я вас, байстрюки?»
Хоч шайзери й беди ми одвічні,
Хоч п’єч оковиту й смалимо курв, --
Хіба ж глитаї продовжують звичаї?
Хіба ж холуї зварганять ноктюрн?
Ізсохли з знемоги горлянки зі спеки.
У жилах лица’рських – зміїна кров
А зі спопелілої фонотеки
З Сатурнів далеких плине любов
Love… золото… піна усе густіша.
Кінчають йолопи тупо в штани.
Це вам сатурналії Магодіша.
Це вам передбання піхви-війни
І ось ви як риби у морі, медузи,
З драконами мертво ведете прю.
А замість війни – одні коїту’си,
В кінці ж всіх змете торнадо Дрю
Картонні хатинки поглинулись смогом,
В пащеках змій застрягла любов.
Піратським завітом сера Спока
В степах Гуляйполя чорніє кров
Запе’клась на вражих головах, шиях.
Від Сяну до Дону змиваємо леп.
І рохкають тухло свинячі рила
Й без тулубів скачуть гидотний вертеп
І їх холуї на тарелях вельможам
Підносять лакузьки в лискучі люкси
А Нібелунги від рабства знеможені,
Бо ж всі перемоги топчуться в пси
Всі дупи намилені злим гуталіном,
Губами стікає свинячий жир.
В повітрі ж – свинець, аміак, зеппеліни.
Панкам – будуари, холопам – сортир
Недовго ж волхвам дрочити ліри,
А йогам до Брахми в гості літать.
З небес вже залізні пливуть конвоїри,
На рила гаспидські палає рать…
***
Коли нас, брате, трощили на дибі,
Ми і тоді горлопанили пісню.
Бо ж скоро не скнітимем на відшибі,
Й з лушпиння юшку не сьорбатем прісно
І малясом сивим не спалим горлянки.
На хуторі дикім злеліємо рай.
І в груші-дулі змутують шпанки,
Й раби-гречкосії зволають «Банзай!»
Бо ж квітли приховано ми в Калі-Югу,
Бо ми – Нібелунги, шоломи – з рогами.
На палю встромили ми смерть-блядюгу,
Зіскочивши нагло із вражої палі
Любов, і Сварга, й дикі простори –
Нам Сонцем гостинець світився за обрій.
У чайках ми вийшли ген у море,
Й очам відкрилися всі горизонти…
Пгт. Затока, Одеської обл. 15.08.2016
Останні події
- 13.08.2025|07:46Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Софія»
- 12.08.2025|19:17Коран українською: друге, оновленне видання вічної книги від «Основ»
- 12.08.2025|19:06Meridian Czernowitz видає новий пригодницький роман Андрія Любки «Вечір у Стамбулі»
- 12.08.2025|08:01«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Хрестоматія»
- 12.08.2025|00:47Манхеттен у сяйві літератури: “Діамантова змійка” у Нью-Йорку
- 11.08.2025|18:51У видавництві Vivat стартував передпродаж книжки Володимира Вʼятровича «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»
- 11.08.2025|07:58«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Красне письменство»
- 09.08.2025|11:37Ярослав Орос про аріїв, війну та свою книжку «Тесла покохав Чорногору»
- 07.08.2025|15:59«Ми продовжуємо шукати спільників, які допомагають робити Луцьк ще більш видимим»: підсумки фестивалю «Фронтера»
- 07.08.2025|15:46«Основи» видадуть книжку про повсякденне життя Тараса Шевченка: що він їв і пив, на що хворів, кого любив і де ночував