Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

Васько їхав з друганами в нульовій “Тойоті”, конфіскованій міліцією у якихось бандитів. Скалили зуби на прохожих, їхали без світофорів, гиготали й висовували чубаті голови у вікна назустріч голим цибатим ногам. Ті сахалися як од холєри.

-- Халяви! – спльовував Васько. – Ше попадуться!

-- Ех, щас би яєць із салом да сто грам, -- пробубнявив Митя. – На дєжурстві не розслабишся…

-- Да розслабимося, твою мать! Походимо по участку, мо` які бабки позшибаєм. Да тьолки п`яні навєрно ж будуть, -- на те йому Васько.

-- Пора, братва. Хведя, заганяй у гараж свого кабріолєта.

Пішли дєжурить по участку. Усе як положено – пістолєти, наручники, дубці, балони. По матюкальнику пекли анекдоти. Тілько раз-по-раз: “Тридцятий, як там діла?” “Усе у порядку, товариш майор!”

Молода осінь усе більше дичавіла холодом бездушевної туги. Вони йшли вдвох, і кожен був спустошений, самотній і до безміру злий. Сонця вже не було, і люди, як миші, лячно ховалися у свої нори.

-- Ага, щас уловимо карася, Васько. Оно диви – теліпається якийсь гад. Бухий в дрянь.

Підойшли. Повільно. Знаючи, що в їх руках власть і десниця.

-- То шо ж будем робить, га?

-- Дак, а що робить, товаришу сержант?! Дак не п`яний же я. Ну, день народження друга справляли. Так і ясно – випили потроху… И-и-и! – відригнув мимовільно перехожий, злегка похитнувшись.

Мабуть інженер, бо носки в туфлях збиті і дипломатик старомодний, обшарпаний.

-- Документи! – гаркнув Васько.

-- Дак немає, пане сержанте, дома…

-- Який я тобі пан, твою мать?! Ач, Митяй, панів бля розвелося як собак нерізаних. Моя б воля, я б вас усіх… То немає документів?! Пошлі!

-- И-и-и, пустіть мене, товаришу сержанте, я Вас благаю. Діти ждуть дома, -- мямлив п`яний інженер.

-- А про шо ти, козляра, думав, коли напивався як свиня? Пройдьом!

В участку при інженері довго писали якісь документи. Тоді почали складати пісьмо на інженерову роботу. Той благав, плакав, божився, що хай п`яний, але ж нікого і пальцем не тронув. А Васько на те:

-- Ти знаєш, шо появлєніє в общєствєнних мєстах у нєтрєзвом відє – до одного года лішенія свободи?.. Щас поїдем у роведе і все там охвормимо.

-- Прокурора!!! – завищав інженер і раптово закляк. Важкий чобіт ударив йому в живіт, потім – в пах, тоді – по хребту, нирках, печінці… Інженер упав без тями на грязний, запльований пол участка.

-- Митя, а ну давай прошманаємо цього пі…ра. Може яке оружиє найдем.

-- У дипломаті чєртєжи якісь. А шо в карманах? О, кошельок… Васюня, диви, кошельок. Так, сто гривень і якась мєлочь. О, диви, Васьок – на руці в нього кольцо золоте і часи хвайні. Так, більше наче нічого. Ну то шо, визиваємо Хведька?

…Інженера викинули на чужому участку в кущі. Тоді в гастрономі купили пляшку “Казьонки”, півкіла докторської ковбаси з хлібом, у Хведі цибулина найшлася. Та й сіли в конторі у дурня різаться.

-- Оце бля на прошлому дєжурстві оказія случилась, -- розказував Васько. – Я тоді з Сашком дєжурив. Сидимо в участку, коли звонок. Кажу – в чом дєло? А там мужик у трубці кричить: стріляють з автомата у дворі, приїжджайте. Вже півчаса, як стрільба. А в нього наче дитина мала. Весь свєт у квартірі повиключали, ніхто не рипається. Робіть, каже, шо-небудь. А я йому: у тебе хоч одна пуля попала? Нє, каже. От коли, кажу, попаде, тоді і визивай.

Тут уже включився Митяй:

-- А то тоже. Йду тут у нас, на Краснознамьонній. Коли бачу, дівка якась беременна волочить на собі бабку. Та дебелу таку. Та ше й собачонка ззаду на поводку теліпається. Ну й до мене дівка кинулась: товаришу сержант, поможіть, людині погано. А я їй: то я шо, скора вам? Надо було не виводить, внучка, бабушку на улицю, кажу. “Та це не моя бабушка, -- каже внучка. – Я постороння їй людина. Товаришу сержант, їй із серцем погано. Вона тут рядом живе. Поможіть додому довести!” То визовіть, кажу, скору. Я не на дєжурстві і врем`я в мене нема. А вона кричить: поможіть, бо умре! Ну взяв я під руку стару каргу, довів до квартіри. Так і сіла в коридорі. Преться бля на улицю в таком состоянії. Ше й шавку бере з собою. А скору та дєвка навєрно сама визвала…

-- Кхи-кхи-кхи, -- Васько закашлявся, подавившись прімною махоркою. Карти вислизнули з його рук і впали на обхаркану підлогу дільничої каптьорки.

І вони знову, самотні й ошкірені, почвалали в безглуздий холод ранньої осені.

Внизу вулиці чувся регіт, надмірне пожвавлення, п`яні згуки. Підійшли. За столиком, під ремонтом зонтіків, сиділи три пацана і киряли. На столі – два літрових “фауста”, помідори, огірки, салямі, соки.

-- Шо дєлаєм?

Ноль на масу. Наливають ще по одній, випивають.

-- Я до кого кажу? Найблотніші, чи як тут?

-- Шо-о-о-о?, -- і молодик, спружинивши, заїхав з ноги у Васькову пику. А тоді ще раз – правим прямим. – Да у мєня, гніда мусарская, вчєра дочь раділась!

Митяй з Васьком кинулися тікати. Бригада швидко їх наздогнала.

-- Ей, хлопци, ми пашутілі. Но ви самі наєхалі. Сто баксов хватіт?

-- Давай.

-- Но сєржант, нє дай Бог какоє паліво будєт. Ти в отвєтє.

… Через два дні вони знову їхали на своїй “Тойоті” похмурим вечором міста. Похнюплений Васько раптом ожив:

-- Тормози, Хведя.

Дівка, років шістнадцяти, в обтянутих джинсах була ніяка: співала пісні, когось сильно матюкала, потім схлипувала.

-- Сюда!!! – заревів Васько і затягнув її в машину.

-- Шо ти дєлаєш, гандон? Ти знаєш кто у мєня папа? Да ти нє знаєш, гандон, кто у мєня папа…

В участку її оглушили ударом у живіт, накидали бушлатів на обпльований пол.

-- Роздівай шалаву, да догола! Щас вона побачить, де раки зімують. Ти диви, ще цицьки з кулачок, а вже киряє, як сапожнік!

Кожен з них по черзі пововтузився на безжизнєнному тілі. Потім ще по разу повторили.

-- Ну шо, Хведя, одвозь лярву малолєтню. Туда, в кущі, до інженєра.

… Якось серед ночі Васька розбудив дзвінок у двері. В самих трусах та в майці одкрив. Їх було п`ятеро. При повном вооруженії.

-- Одівайся, ходімо!

У коридорі вдягли наручники.

-- Ви шо, братки?! – взвив Васько.

І тут же получив страшного удара в спину.

-- Тамбовський волк тобі браток. Молчать, сука!

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери