Завантажити

Застереження: будемо сподіватися,
що вся це історія – плід авторської уяви.

1.
За зв’язки головного столичного міліцейського управління з пресою відповідав підполковник Недоля.
Як офіцерові, котрий очолює цей ненависний «великою» міліцією, та все ж таки необхідний для її роботи підрозділ, підполковникові Недолі подзвонив на мобільний телефон особисто начальник МУВС вже о восьмій ранку. З досвіду Недоля знав: трапилося щось надзвичайне.
Щоденного керівного пістона за традиційно погану роботу він уже третій рік звик отримувати щопонеділка о дев`ятій тридцять, максимум – о десятій. Після чого цілий тиждень займався своєю основною роботою: докладав надлюдських зусиль, аби обмежити доступ будь-якої живої, цікавої, оперативної та корисної інформації до журналістів. А журналістів, відповідно, не пускати в «кухню» МВС ні з парадного, ні з чорного ходів. У тому, що керівництво особисто дзвонить йому серед тижня, та ще й о такій порі, Недоля нікого хорошого не бачив.
Підозри досвідченої людини негайно підтвердилися.
Якщо перекласти потік почутих матюків на пристойну мову і значно скоротити обурену начальницьку тираду, а також опустити всі двозначності, що мають сексуальний підтекст, то виходило наступне. Він, підполковник Недоля, зовсім втратив страх, розслабився, зажерся від нічого робити в своєму відремонтованому кабінеті. Тому пропускає в пресу інформацію, як поганий воротар – голи у ворота власної команди. Через те Недоля повинен, по-перше, готувати власну задницю до серйозної інтимної розмови з керівництвом, а по-друге, негайно виявити або балакуна, аби – шпигуна, який зливає журналюгам несанкціоновану інформацію, та показово покарати поганця.
Про шпигуна керівник міліцейської прес-служби поки що нічого не зрозумів. Його більше стурбувала сумна перспектива власної задниці. Аби прояснити ситуацію, він, усупереч правилам, не дочекавшись, поки йому принесуть свіжу пресу, сам вийшов до найближчого кіоску і купив за гривню п’ятдесят черговий номер «Газети по-міському». Заголовок на першій сторінці хльоснув по очах.

«В Києві з`явився чорний маніяк»

Далі ошелешений підполковник прочитав наступне:

«Уже кілька днів у столичному житловому масиві Троєщина безкарно діє сексуальний маніяк. Цю інформацію кореспондентові «Газети…» підтвердило наше джерело в МВС. Зі зрозумілих причин, ця людина не бажає називати своє прізвище та посаду.
Маніяк підстерігає своїх жертв пізно вночі в найменш людних місцях. На сьогодні його жертвами стали вже четверо жінок віком від 17 до 46 років. Психопата приваблюють жінки, які не носять головних уборів та брюк. Правда, фізично жодна з жертв нападника не постраждала: кожен раз потерпілі починали кричати, цим самим лякаючи маніяка.
Головна особливість ситуації в тому, що цей нападник – чорношкірий. Ця обставина допомагає йому не особливо ховатися в темряві. Досить вдягти чорний одяг, аби розчинитися в мороці. Але саме тому міліція відмовляється приймати заяви в потерпілих. Як коментує наше джерело в МВС, київська міліція дуже легко може спіймати ґвалтівника із такою характерною особливою прикметою, як чорний колір шкіри. «У на дуже бояться влізти в конфлікти на національному грунті і бути звинуваченими в расизмі», - пояснює співробітник міліції. Тому, бажаючи отримати офіційний коментар від міліцейського керівництва, ми наперед упевнені: існування чорношкірого маніяка на Троєщині буде заперечене».

Підпис – Валентина Яровенко.
Переваривши прочитане і навіть перекуривши його, підполковник Недоля, застосувавши весь свій дедуктивний талан, зробив кілька попередніх висновків.
Перше: журналістка на ім’я Валентина Яровенко справді існувала. Він добре знав її, хоча це знайомство нічого хорошого не приносило. Вродлива та гостра на язик дівиця, очевидно, запрограмувала себе на послідовну критику роботи міліції і, чесно сказати, домагалася в цьому певних успіхів. Коли бути ще чеснішим, то більшість її закидів таки були справедливими. Отже, звинуватити Яровенко в тому, що історію про негра-маніяка вона вигадала, не вийде. Надто серйозна журналістка, аби народжувати такі теми в хворій уяві.
Друге випливає з першого: пронирливій Вальці хтось поінформований справді злив інформацію. Недоля чітко знав, що подібні історії стоять першими в списку заборонених для розголошення. Їх навіть не коментують, інакше доведеться так чи інакше визнати власну безсилість. Це вам не наркоманів на тій же Троєщині ловити… Одначе парадоксальність ситуації полягала ось у чому: відомості про появу сексуально стурбованого чорношкірого не потрапляли найближчим часом у жодне міліцейське зведення. Теоретично це неможливо, бо, коли вірити Вальчиному «джерелу в МВС», подібних епізодів сталося вже чотири.
А ось третє випливає з другого. Чудово знаючи міліцейську систему, підполковник Недоля давав собі звіт – троєщинські менти, у яких без негра-маньяка роботи навалом, просто могли завернути потерпілих і не прийняти в них заяви. Де-юре це

читати