Завантажити

1.
У перші роки української Незалежності гурт прогресивних українських письменників вирішив написати кіносценарій. Фільм мусив бути в першу чергу українським. Далі – сучасним, актуальним, народним, піднімати гострі політичні, соціальні та культурні проблеми, що постали перед незалежною Україною після розпаду Союзу.
Майбутня стрічка мусила нести в собі великий заряд патріотизму. В перспективі – виховувати молодь. І поруч з тим не повинна відступатися від традицій українського поетичного кіно, мати глибокий філософський зміст і торкнутися відповідних струн в душі кожного українця.
Оскільки всі прогресивні українські письменники або вже стали членами уряду, або хотіли ними стати, збиралися вони для обговорення сюжету майже рік. Протягом цього року з різних трибун і в приватних розмовах Іван Драч, Павло Мовчан, Володимир Яворівський та менш відомі, але не менш прогресивні й сучасні письменники заявляли про намір написати такий сценарій, який започаткує розвиток нового українського кіно.
Нарешті, відзначивши колективним молебеном третє в незалежній Україні свято Водохреща, письменники почали втілювати в життя свій план розбудови українського національного кінематографу. Виявилося, що кожен із них, навіть Іван Драч, за часів брежнєвської русифікації уже починав писати щось подібне. Здмухнувши пилюку з пожовтілих машинописних сторінок, автори почали ліпити сюжет сценарію. Працювали до самої Паски, збираючись по вихідних на дачі в Драча. Колективний розум прогресивних літераторів зродив наступне.
Український дядько на ім`я Микола живе в селі під Києвом. Українське село занепадає, бо втрачені національні традиції і українці забувають своє коріння. Павло Мовчан пишається епізодом, в якому сільські алкоголіки запивають самогон розчинним порошковим напоєм «Юпі» і по ходу коментують, якою ж гидотою травить українців «отая заграниця». А старенький комірник, репресований та засланий до Сибіру всіма урядами, починаючи з царського, згадує, чим запивали оковиту хлопці-запорожці. Отже, з села тікає молодь. Врятувати сина Миколи від армії може або хабар воєнкому, або можливість вступити до вузу. Куди, як відомо, без хабаря так само не вступиш. Причому найбільше мусить обурити глядача той факт, що хабар вимагають у американських доларах. Іван Драч наполіг: небажання Миколи пускати свого сина до війська викликане в першу чергу тим, що в армії юнака насильно русифікують. Тому Микола бере в мішок останнє в колись великому хазяйстві порося, закидає мішок за плечі і вирушає в Київ, аби продати худобинку. Епізод, коли Микола ловить порося, повинен виглядати комічно, але водночас навівати смуток. Цілий день Микола ходить по Києву з поросям за плечима, шукаючи покупця на свій товар. Він потрапляє на комуністичний мітинг, де під червоними прапорами прихильники Лєніна та Петра Симоненка закликають всіх голосувати за повернення Союзу. Стикається на базарі із міліцейським свавіллям. Його намагаються обдурити кавказькі перекупники. Він бачить на вулицях гурти бездуховної молоді та жебраків, що були колись інженерами та вчителями мови. Заходить до церкви, причому не випускаючи з рук мішка. Бачить бізнесменів на іномарках. Блукає на фоні вогнів казино та дорогих ресторанів. Драч наполіг, аби Микола, дивлячись на все це, стиха промовляв: «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде». Словом, протягом цілого дня Миколу пригнічує антиукраїнська атмосфера української столиці. Нарешті, якимось дивом опинившись на стихійному зібранні демократичних сил біля пам`ятника Шевченку, він прозріває. Продавши порося, Микола тут же, на Головпоштамті, переказує гроші в Національний банк України на потреби держави, а сам повертається додому і каже синові своє рішення: хлопець мусить іти до війська, бо Україні потрібні солдати. Її треба боронити.
Оскільки автори фільму «Микола з поросям» займали високі урядові посади, їм вдалося вибити для постановки стрічки державне фінансування. Половина суми пішла на гонорар авторам сценарію. Решти вистачило лише на плівку «Кодак», бо досить знімати українське кіно на неякісній продукції шосткінського об`єднання «Свема» - втрачається природна гама кольорів нашого рідного краю.
Почався збір спонсорських коштів. Українська діаспора виділила тисячу тридцять долярів. Подальші спонсорські внески були менші. Спонсором вважав себе той, хто давав на кіно сотню доларів. Кожен з них вимагав, аби його прізвище писалося в титрах. Причому, знаючи те, що титри йдуть у кінці і їх ніхто не читає, спонсори вимагали, аби їхні прізвища йшли відразу після назви студії Довженка, під загальною шапкою «За участю». Тобто, в самому початку фільму. Хоча спонсори не були знайомі між собою і не могли домовитись, саме це бажання було чомусь одностайним.
Порося для зйомок позичили в цирку. Але голодна знімальна група одного разу не втрималася і приготувала з нього обід, прикрившись днем народження художника по титрах. Після цього використовували муляж.
Зйомки фільму «Микола з поросям» тривали майже три роки

читати