Завантажити

тепер поляки обирають нового короля. Я написав до сейму, щоб обрали Яна-Казиміра, бо я вже з ним змовився: Україна при ньому буде вільним князівством у рівноправній спілці з Польщею. Якщо ж пани мене не послухають та оберуть королем когось іншого, так тоді я піду на Варшаву, настановлю королем, кого сам забажаю, і примушу панів робити те, чого я хочу!

— Ох, ох, ох! — простогнав Чорнота. — Мало ще навчив тебе Чаплинський польського братерства, як засік на смерть твого сина та одібрав дружину!

На обличчі гетьмана відбилися болючі згадки, і він схопився з-за столу.

— Не нагадуй мені про те, що рве мою душу! — Він трохи походив по хаті і сказав спокійніше: — Того, що було, вже не повинно бути. Тепер пани повинні схаменутися і поводитись з нами по товариству.

— Ох, тяжке буде у тебе похмілля після лядського меду... — не вгавався Чорнота. — Та шкода, що те похмілля буде не тобі самому, а через тебе й усій Україні!

Хмельницький наблизивсь до недужого.

— Ну годі, Йване, сперечатись! — сказав він щиро. — Прости мене та спи спокійно.

— А я завтра знайду такого зілля, — обізвалася Христина, — що недужому зразу полегшає.

Надворі вже благословлялося на світ. Гетьман пішов з хати, Крицю ж Христина попросила лишитись біля недужого, бо сама лагодилася йти по зілля.

Через годину стара жінка ходила вже по пролісках, вишукуючи зілля, у голові ж у неї стояла все одна думка: «Він мучиться й горить, мов у огні; серце його прагне милування від руки тієї, кого покохало; вона ж, що теж його кохає, — тут, за півмилі, і не знає того, не відає...»

Щиросердна жінка знайшла зілля для рани козака, надумала й того, як добути ліків для його серця. Весела повернулася вона до хати і, упорядкувавши все біля недужого, пішла по сусідах добувати дівоче українське вбрання. Шукати його було недовго, і у обід Христина повернулася до хворого; надвечір же, нагодувавши обох козаків, попросила Крицю переночувати біля Чорноти, а сама, заховавши дівоче вбрання у кошик і заклавши його зверху буряками, пішла на вулицю.

Стара жінка надумала скористуватись з того, що знала, як поляки пускали селянок у Замостя на базар, і пішла на ті саме стежки, що ними напередодні ходив Чорнота з козаками.

Біля мурів кріпості вона застала, що поляки копали ями й ховали повбиваних козаків. Біля мосту стояв вартовий; проте він не спитав Христини, а, глянувши на її буряки, сказав:

— Щастя твоє, що не приходила вчора, а то чи була б і жива — невідомо.

Через хвилину Христина була вже за хвірткою у Замості і пішла вулицями, розпитуючи про пана Януша.

XXI

Пан Януш, прибувши з Львова до Замостя разом з Лейбою, не міг їхати далі через хворобу Галини. Після останньої зустрічі з Чорнотою, коли козак знову мав дівчину у своїй владі і не схотів взяти, а пустив їхати з батьком, Галина почала ще дужче шанувати козака, але разом з тим засумувала і почувала себе ображеною.

Дівчині здавалося, що коли б козацький полковник справді палко кохав її, то він не зрікся б її так спокійно, а взяв би до себе бранкою. Вона не мала сили зректися батька своєю волею, але у таємних куточках її серця жеврілося бажання, щоб Чорнота взяв її мимо її волі і тим заспокоїв її сумління.

Розчарування й зневір'я у коханні козака так вплинуло на дівчину, що вона навіть захворіла з нудьги. Пролежавши три тижні, вона, й одужавши, лишилася похмурою й нервовою і, нудьгуючи, цілі дні лежала на ліжку. З батьком вона щодалі ставала більше непривітна й неввічлива, що ж до пана Струся, так того, після випадку під Львовом, вона не хотіла й на очі свої пускати.

Дні облоги козаками Замостя тяглися довго й сумно. У місті хоч і було досить харчів, так не вистачало доброї води, виїхати ж з кріпості було неможливо, бо всі шляхи заступили козаки; через північну ж сторону, поміж болотами, можливо було пройти тільки пішки.

Проте пан Януш неодмінно хотів покинути Замостя, щоб у Варшаві розважити Галину і вибити з її голови, як він говорив, дурниці. За порадою у цій справі він звернувся до Лейби, і той взявся за тисячу злотих дійти поміж болотами до найближчого села і, придбавши там верхових коней, повернутись до кріпості за паном Янушем та його дочкою.

Доля судила так, що ця мандрівка Лейби була останньою, — він, вбитий козаком з рушниці, впав у густому чагарнику і лишився навіть непохований.

Коли Христина увійшла у будинок, де жив пан Януш, він і Галина сиділи у їдальні, збираючись скоро йти по своїх світлицях на ніч. Побачивши свою мамку, Галина скрикнула і кинулася їй на шию. Здивувався їй і старий шляхтич і теж зрадів, діставши надію на те, що Христина розважить дочку і та легше забуде козака.

Після довгого привітання стару жінку посадовили і почали розпитувати, як вона їх знайшла.

Христина вигадала, що од Пиляви вона йшла пішки, слідом за польським військом, що була і у Львові та тільки після того, як козаки зняли облогу, а не знайшовши там пана Януша, придибала до Замостя. По околицях вона довідалася, яким

читати