Завантажити

наказавши лежати спокійно.

— А скажи, які повки були у гуляйгородині? — знову спитав товариша Чорнота.

— Та які там повки?.. Подністрянська харамжа4 та галицькі кияшники!

— Це зрада! — трохи не крикнув Чорнота. — Ось хто зрадив мене, й своє військо, і козацьку славу! Гетьман сам наумисне вигубляє своє військо! Доки ж ми будемо терпіти гетьмана-зрадника?

— Добре, товаришу, говориш! Добре! — почувся у сінях голос Хмельницького, і висока могутня його постать з'явилася на порозі. — Я й ліжко покинув та побіг мерщій до свого товариша-побратима, почувши, що його поранено, а він бач, як мене ганить!

— Не підходь до мене, зраднику! — проказав Чорнота з мукою на виду і одвернувся од Хмельницького.

Гетьман наблизився до ліжка пораненого ображений і похмурий, але, побачивши бліде й змарніле од муки обличчя свого улюбленого товариша, зразу засмутився, і на виду його відбився жаль і каяття. Деякий час Хмельницький стояв мовчки, голова ж його хилилася все нижче, і Криці навіть здалося, що з очей гетьмана скотилася сльозина.

— Прости, товаришу... — пригніченим голосом сказав гетьман після довгої мовчанки. — Чи я ж того хотів, чи на те сподівався? Чи не говорив же я тобі, що не хочу добувати Замостя? Нащо ж ти пішов проти моєї волі?

— Так це ти помстився? — обізвався Чорнота. — Добра ж у тебе помста: на мене розлютувавсь, а вигубив кільки тисяч неповинних людей!.. Та ще яких людей?.. Тих, що покинули і жінок, і дітей та віддали своє життя тобі до рук... Тих, що, як на Бога, покладали надію на тебе, сподіваючись, що ти виведеш їх з ярма на волю... Ти ж не помислив нічого ліпшого, як послати їх до різниць? Геть же від мене, Каїне! Не побратим ти мені... Як тільки одужаю, так тільки ти мене й бачив!

Хмельницький одійшов до столу і довго сидів біля нього, мовчки схиливши голову на руки. У хаті стояла важка тиша. Христина й Криця почували себе ніяково і не знали, з чого почати розмову.

Нарешті гетьман наче прочуняв і обізвався:

— Христино! Дай мені горілки. Тяжко мені від прокльону побратима! Нехай, може, хоч горілкою заллю своє горе, що не розуміють мене навіть найближчі мої приятелі.

Христина постановила на стіл сулійку з горілкою і дещо до закуски. Хмельницький налив дві чарки і звернувся до Криці:

— Випий хоч ти, пане сотнику, зо мною, коли господар лежить!

— Я, пане гетьмане, не звик пити серед ночі! — одповів Криця.

Хмельницький хитнув головою:

— Так... так... Добре! Це, мовляв, тільки ти, гетьмане, такий п'яниця, що серед ночі п'єш! Ну що ж? Вип'ю й сам, коли всі мене цураються...

— Та ні, пане гетьмане! — схопився щиросердий Криця. — Хіба ж я цураюся? Якщо вам самому сумно пити, так я вип'ю.

Він сів до столу насупроти гетьмана і випив разом з ним.

— Послати треба ранком у Львів по найкращого лікаря... — сказав Хмельницький Криці, трохи заспокоївшись.

— Не треба! — обізвалася, почувши те, Христина. — Я йому скоріше вигою рани, ніж лікар.

— Знахаруєш?..— глянувши на Христину суворо, спитав гетьман. — Ну гляди ж мені: як за три дні Йванові не полегшає, то погано тобі буде.

Хмельницький знову деякий час просидів мовчки замислений, далі ж налив собі чарку і, випивши її, сказав:

— От так, пане сотнику... Визволяв Україну од ляхів-гнобителів Наливайко, визволяли Лобода, Трясило, Жмайло, Павлюк, Остряниця... А чого досягли? Не зуміли вони свою неньку визволити, а тільки тяжчого ярма їй добули! А я от зумів! Я погромив поляків під Жовтими Водами, під Корсунем і під Пилявою... Та як ще погромив? Так, як споконвіку ніхто їх не громив.

— Козаки побили ляхів, а не ти! — обізвався Чорнота. — Козаки та посполиті життя своє віддавали, а ти тільки дивився!

— Так-так, братику... козаки! — спокійно повів Хмельницький далі. — Хіба я ганю козаків? Та тільки вони й тоді не шкоділи свого життя, як ходили з Павлюком, Гунею та Остряницею... А отже, не подужали поляків. А зо мною подужали. От ти й міркуй, у чому тут річ... А тепер от, коли Богдан побив ляхів і вискріб їх геть з України, як гній з пораненого тіла... тепер всі стали розумніші за нього. Тепер уже годі слухати Богдана!.. Тепер уже й іншого гетьмана можна обрати!.. Тепер уже Богдан зрадником став!..

— Не потурай ляхам! — обізвався Чорнота. — Не вигубляй козаків — не будемо зрадником звати! За що ти вигубив неузброєних людей у гуляйгородині?

Гетьман підняв голову і, метнувши грізно очима, вдарив долонею по столі.

— Щоб корились своєму гетьманові, а не ґвалтували на чорних радах! Коли гетьман зумів перемогти польське військо, так він зуміє й вдержати ту волю, що здобув Україні! Ваша думка така, що треба розвалити Польщу дощенту, моя ж така, щоб жити з нею у вільній спілці, бо як розвалимо Польщу, то зараз порозтягають її сусіди. Розтягаючи ж її, порозтягають і нас, що стоїмо на шляху!

— Між козаками й ляхами вже не може бути згоди! — обізвався Чорнота.

— Буде те, що Бог дасть... А треба дбати про те, щоб така згода була можлива. От

читати