Завантажити

Глибоко пiд горою, розбиваючи собi груди об гострi скелi, старий Днiпро голосно стогнав i ревiв спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи гудiнням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецiю.
Вiйсько польське вже спало. Спав i полковник-чужинець, нiчого не вiдаючи про похiд Сулими, i тiльки вартовi чатували по баштах, перегукуючись помiж себе, щоб легше змагатися з дрiмотою.
За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули, що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.
Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi, наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.
Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й дивуються, звiдкiля їх така сила налетiла, а того й не гадають, що то не сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.
Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в'язанки хмизу, i кожний курiнь почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме, того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на шанцi.
Тепер запорожцi вже не мали рацiї таїтися, i враз навкруг Кодака збилася буча. Дехто з козакiв стрiляв у вартових, другi тягли до стiн драбини, щоб лiзти через засiки, третi рубали тi засiки сокирами, а подекуди намагалися пiдпалити їх, розпалюючи хмиз.

Збився гомiн i в серединi Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися й жовнiри, але поки всi з несподiванки прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лiзли через стiни, а подекуди вже й пiдрубали засiки сокирами й поробили собi пролази.
Марiоновi не пощастило упорядкувати свiй полк, i вiн похапцем посилав на окопи жовнiрiв купками, хто скорiше узброївся... Та вже не помоглося, бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецiю з пiвнiчного боку, а з пiвдня вже лiзли запорожцi, що прибули з Бурляєм. Почався смертельний бiй. Поляки зрозумiли, що їм нема куди рятуватися, i билися завзято, але ще завзятiше билися козаки. Скоро у Кодаку запалали засiки й будинки, зайнялися й башти по стiнах, i велике полум'я освiтило криваву боротьбу братнiх народiв, що не вмiли порозумiтися й жити у згодi.
Високо до самих хмар сягало сяйво полум'я. Видно було його й у Самарi за великими Лiсами, i по степах понад Сурою та Базавлуком, i навiть з далекої Хортицi; у хвилях же Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю. Пополохалося вiд сяйва пожежi птаство по гаях i завили байраками вовки-сiроманцi... А брати рiзалися уперто... завзято...
Гинули один по одному польськi хорунжi, осавули й iнша вiйськова старшина. Щохвилини меншало й жовнiрiв, козаки все прибували й прибували... Нарештi поляки зрозумiли, що змагання їхнi марнi, попросили милосердя.
Коли гомiн бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника Марiона.
- Гетьмане! - спитали козаки.Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо:
- Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромiгся? Розстрiляти!
Гетьман махнув рукою, i нещасного чужинця повели на страту.
- А тепер, пани брати,сказав згодом Сулима козакам,руйнуйте й палiть у Кодаку все дощенту, щоб бiля наших рiдних порогiв i згадки не лишилося про полякiв!
Козаки щиро виконали наказ гетьмана i не лишили у Кодаку жодного будинку й жодного крата з засiки. Зiйшло сонце й освiтило руїни Кодака та купи трупу, тiльки й лишилися од нього вали та рiвчаки, такi великi, що їх навiть не знищили столiття.
Упоравшись з Кодаком i дiждавши з Сiчi ще три тисячi товариства, Сулима через два тижнi пiдняв своє вiйсько до походу.
Коли отамани вишикували свої куренi на степу за брамою, Сулима з булавою у руцi виїхав поперед вiйська i звернувся до запорожцiв зi словом:
- Панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рiдну неньку Україну з лядської неволi, а православну вiру од загибелi. Рушаймо ж на Україну i будемо битись на смерть з нашими гнобителями!
3 тим гетьман повернув коня на пiвнiч, махнув булавою - i полки рушили у похiд, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Нi одна жива душа не проводжала запорожцiв, тiльки Кодацький порiг так голосно пiд ту добу гудiв i бринiв, неначе вигукував услiд козакам славу.
Коли до Конецпольського дiйшла звiстка про те, що Сулима зруйнував Кодак i йде з запорожцями на Україну, вiн страшенно розпалився i найбiльше через те, що на всю Польщу вiн похвалявся i королю доводив, що Кодак - фортецiя непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою, бо збудування його було дiлом його рук, i вiн завзявся, щоб звести зi свiту запеклого козацького гетьмана.
Маючи пiд рукою добре польське вiйсько i шiсть тисяч реєстрових козакiв, що саме тiльки повернулися з-за

читати