Завантажити

рокiв до того зруйнував славний гетьман Сагайдачний.
Над вечiр того дня Сулима побачив, що з моря, назустрiч козакам, виринають вiтрила турецької галери. Щоб не виявити себе, кошовий поставив чайки так, щоб од галери вони ховалися у сяйвi вечiрнього сонця.
Галера, осяяна останнiм промiнням червоного сонця, посувалася поволi, приваблюючи козакiв до себе. Нарештi сонце пiрнуло у хвилi, i над морем почала осiдати темрява.
- Ану, дiти! - гукнув Судима,рушайте тепер просто на галеру, а що робити далi, самi знаєте!
Ледве чутно дзюрчить вода поперед великої турецької галери. У три ряди сидять на галерi, на великих гребках невольники, прикутi до лавок ланцюгами, а помiж невольниками турки походжають i б'ють нещасних терниною та червоною таволгою. Стогнуть невольники з тяжкої муки i тужать, згадуючи свою рiдну Україну... Не бути їм уже на волi i не бачити нi рiдних осель своїх, нi жiнок любих, нi дiточок дрiбненьких.
Аж ось козацькi чайки вже оточують галеру тiсним колом, а запорожцi направляють на вартових мушкети та залiзними гаками зачiпають галеру за чардак. Випалило враз кiлька сот мушкетiв, i турецькi вартовi попадали додолу.
На галерi збився галас, i переляканi турки вибiгли на чардак; проте й козаки вже були там i зчепилися з ворогами у кривавiй сiчi. Пальба, галас, брязкiт зброї й крик одчаю - все збилося в скаженому гармидерi... А невольники, почувши пальбу й вiдомий гомiн сiчi, вже догадалися, що сталося те, про що вони тiльки ввi снi мрiяли, що прийшла до них бажана воля... Прокинулися тодi їхнi замордованi душi i почали вони бити й рвати на собi кайдани.
Небагато минуло часу, а вже й немає кого козакам на галерi рубати.
- Розбивайте невольникам кайдани! - гукнув Сулима.- Роздавайте їм турецьку зброю та берiть по байдаках, а галеру пускайте на дно!
Застукотiли сокири, прорубуючи у галерi дно, i великий корабель, коливаючись, почав поринати на дно. Тiльки й зняли з нього козаки скарбничку та найбiльше коштовнi речi.
Добре, дiти! - весело говорив кошовий, поглядаючи, як безодня поглинула галеру. - Тепер запалимо люльки, та й далi!
Попливли козаки далi, до Таманi, аж тут трапилася їм пригода - подув великий вiтер од схiд-сонця, i два тижнi не давав байдакам ходу. Хоч козаки й громадили на всi гребки, а великi хвилi заливали чайки водою i одкидали їх назад, мов трiсочки.
Довелося запорожцям тяжко бiдувати, бо по деяких чайках не вистачало вже солодкої води, i коли б не пiшов, на щастя козакiв, великий дощ та не налив у байдаки води, то, мабуть, багато з товариства не побачили б уже своєї рiдної України.
Нарештi стомленi козаки прибули до Таманi i, заїхавши у вкритi очеретами гирла рiчки Кубанi, стали там на одпочинок. Тiльки через три днi, набравши там повнi кухви солодкої води, козаки рушили на пiвнiч, у Азовське море.
Через два тижнi, пiсля всяких пригод, прибули запорожцi до рiчки Дону. Заховавши там у гирлах рiчки всi чайки. Сулима з одним байдаком, ховаючись помiж очеретами, поїхав обдивитись, чи є бiля Азова турецькi галери, та де саме стоять; коли ж сонце сiло, i вiн обмiркував уже, як вдарити на ворожий город, то рушив з усiм вiйськом до Азову.
- Ну, дiти, подiляйтеся тепер на три вiйська,наказував кошовий полковникам та курiнним отаманам.Першому вiйську з Бурляєм турецькi галери топити, з другим сам пiду бусурманiв рубати та у замок всiх яничарiв заганяти, третьому з Хвилоном невольникiв по льохах шукати та на свiт божий випускати.
Вдарили козаки одночасно й на галери, й на мiсто, i до пiвночi у березi зайнялися бочарнi, у мiстi запалав базар, а на рiчцi пойнялися вогнем галери. Високо пiд небо пiднялося над Азовом полум'я i, загравши на хмарах, одбилося по протоках та затоках Дону.
Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у мiстi, а тут ще вибiгли на них яничари з Азовського замку.
Та Сулима тiльки того й чекав: вiн поставив запорожцiв у три лави, одна за одною i, вихопивши з пiхов шаблю, гукнув:
- За братiв наших! За бiдних невольникiв!
- Кари бусурманам! - розляглося по лавах запорожцiв, i, мов вихор, набiгли вони на яничарiв.
Несподiванка козацького наскоку та велика пожежа у мiстi отруїли жахом турецьке вiйсько, i, не встоявши проти запорожцiв, вони почали тiкати назад до замкової брами.
А у мiстi тим часом Хвилон Джеджалик з своєю ватагою хазяйнує: добро турецьке забирає, невольникiв на бiлий свiт випускає...
Були помiж невольниками люди й з України, й з Московщи-ни. Були такi, що тiльки рiк або два у неволi пробули, молодi ще парубки й дiвчата, а були й такi, що вже постарiли в неволi, позаростали бородами й забули вже про рiдну країну й думати. З великої радостi та з хвилювання невольники плакали, неначе малi дiти, i, обнiмаючи козакiв, розпитували про те, що дiялося на Українi. Було тут i такого, що знаходили козаки своїх батькiв-невольникiв, чоловiки - жiнок, молодi - своїх наречених... Скрiзь чути було вигуки, поцiлунки та радiснi сльози.
Багато сю нiч у Азовi полягло бусурманiв; чимало й живих,

читати