Завантажити

Нiману пiсля вiйни з шведами, коронний гетьман рушив з тим вiйськом назустрiч запорожцям. Сулима ж до того часу щасливо добув Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звiдусюди полякiв i зiбрав уже до себе чимало козакiв "виписчикiв" та всякої голоти з усiх куткiв України.
Конецпольський перестрiв козацьке вiйсько за Корсунем, але не наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж не поспiшався битись, бо у нього було ще менше вiйська, нiж у Конецпольського, i йому було корисне прогаяти який час, бо до нього щодня пiдходили новi й новi ватаги повстанцiв.
Коронний гетьман зрозумiв, що становище його гiршає, i надумав узяти Сулиму зрадою. Знаючи, що реєстровi козаки сподiвалися собi од короля подяки за вiрну службу пiд час шведського походу, вiн зiбрав до себе старших з реєстрових козакiв, почав їх улещувати, вихваляв за вiрнiсть королю i нахвалявся, що неодмiнно дiйде до короля i добуде реєстровим козакам бiльшi права i навiть побiльшення козацького реєстру, аби тiльки вони зрадою взяли Сулиму i привели до нього.
- Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? - говорив вiн.А вам нащо бити своїх братiв? Всьому заколоту призвiдник Сулима, його треба взяти з козацького табору, i все його вiйсько зараз же розiйдеться по хатах. То ж все наволоч, хлопи... Тiльки ви - реєстровики - певнi козаки i, як зробите менi цю службу, то, не проливаючи кровi, добудете собi великi права, а дiтям вашим кращу долю.
Козацька старшина вагалася: бити своїх братiв нiкому не хотiлося, перейти ж на бiк Сулими було боязно, бо поляки зразу поруйнували б їхнi хати й поодбирали б грунти; принада ж побiльшити козацький реєстр, придбати новi права була дуже велика i в очах трохи уже споляченої козацької старшини виправдовувала навiть зраду. Були й такi помiж старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного лицаря, як Сулима, грiх i сором губити, але таких голосiв було менше, i вони могли обстояти тiльки за те, щоб коронний гетьман привселюдно дав обiцянку, що Сулимi не буде од полякiв нiякої кари, i як тiльки запорожцi розiйдуться, то його буде випущено на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови Сулими, бо вiн i сам, мовляв, шанує такого великого вояку й оборонця святого хреста.
Тодi дехто з козацької старшини, а мiж ними й Iлляш та Барабаш, пiшли до запорозького табору i упевнили Сулиму, що реєстровi козаки, як i пiд час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бiк запорожцiв.
Сулима дуже зрадiв, цiлувався з реєстровими i просив скорiше переходити з козаками до його табору, щоб тодi разом вдарити на полякiв.
На другий день всi шiсть тисяч реєстрових козакiв увiйшли в табiр запорожцiв, гадаючи, що вони справдi стають з запорожцями до спiлки; старшi ж реєстровикiв робили своє дiло: вони ввечерi пили й їли разом з сулимою, а уночi, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв'язали руки i одвели до Конецпольського, а той зразу ж пiд великою вартою вирядив його до Варшави.
Кинулися ранком запорожцi гетьмана, аж нема його. Поки довiдалися, що сталося, минуло пiвдня, i Сулима був уже далеко. Хотiли запорожцi битися з реєстровими козаками за їхню зраду, але тi нi в чому не були виннi, старшина ж їхня, зробивши своє дiло, не вернулася бiльше до запорозького табору.
Довго держали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавськiй в'язницi. Королевi шкода було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц тi часи боротьби хритиянських народiв з бусурманами Сулима був красою й славою цiєї боротьби; проте польське панство вимагало у короля смертi козацькому гетьману за те, що через нього повстанцi поруйнували їхнi маєтки, i наостанку король мусив скоритись панам.
Одного ранку привели зав'язаного козацького гетьмана у Старе Мiсто на майдан.Там на високому помостi, побачив вiн ката з великою сокирою у руцi й зрозумiв, що має статись.
Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, омотала йому серце й ссала з нього кров... нудьга з того, що гине через зраду своїх братiв.
Та зласкавилася доля до славного лицаря в останнiй час i не дала йому вмерти з одчаєм в серцi: вона послала йому надiю, що розбрат мiж українцями й зрада минуться i мiж ними запанує єднання. З такою надiєю вiн гордо пiдвiв своє чоло i сказав до натовпу панiв:
- Прощайте, панове, та сподiвайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не минеться!
Високо пiдкинув кат угору свою блискучу сокиру, i покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли тi, що продали свого гетьмана. Як Христа продав Iуда... Одурив їх Конецпольський, сказавши, що й волос не впаде з голови Сулими, одурив вiн їх, обiцяючи й права, й ласку короля... нiчого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими справдi не минулася полякам дурно: помiж реєстровими козаками почалося велике ремствування на польську неправду й утиски, i через дванадцять рокiв, при початку повстання Хмельницького, всi казаки: i запорозькi, й реєстровi - одностайно стали за права й воля свого

читати