Завантажити

тебе не пущу... Хай згасає в очу
Люта ніч-горездвиж поміж нашими диво-ночами.

Лиш у зірної ночі розради прошу.
І плачу лише перлами, мов неприкаяна, леле...
Мої сльози, як скло... на кого полишу?
Мої сльози, як скло, люта ніч перемеле.

Стеле мороком... Мерехт марноти лише...
Поміж шерехів голос шукаю твій... Де ти?
Тільки ніч. Та кватирки холодне кліше.
Та німі сновигання... холодні чужі силуети.

Тільки тьмища, як меч – давнє щастя при пні.
Та безвихідь, мов звір, завиває в вікні.

ІІ

* * *
Життя –
Тролейбус.
Вік на ланцюжку.
Життя –
Трамвай.
Наїжджені до оскоми колії –
Не збочити, не спочить
У нездвижних сталевих шорах.
Життя –
Автобус.
Оманлива версія свободи,
Кожен ковток
Повітря –
Об камінь
Чергової зупинки
В горлі.

* * *
Андріївський узвозе,
Круто спадаєш до Дніпра
В гомоні реклам, вітрин, афіш...
Як то маєш розмовлять зі Славутою?
Жодного слова по-українському...

Повернення старого емігранта

Суха, ледь жовтава
Жилка кленового листка
На твоїй скроні –
Все, що лишилось на спомин
Про країну кленового листя.

* * *
Спіткнись нараз.
Упади горілиць
До неба –
Може,
В падінні
Зобачиш
Зірку над головою.

* * *
Полиск вдоволення на обличчі...
Жодна жилка не здригнеться
Спогадом
Про чиєсь ошукане сумління.

* * *
Політик, що не торгує політикою,
Військовий, що не брязкає зброєю
над колискою немовляти,
Учений, що не хизується ученістю,
Тітка Мотря, що скільки світ стоїть
Пече свої пироги і щедро
обдаровує сусідську дітвору, –
Господи, як усе це нормально,
Що й сказати годі.

Біля Берлінської стіни
23 лютого 1990 року

“Лупайте сю скалу!”
Десятки молотів
З ранку до вечора
Пробують брилу гранітну.
А один спритний хлопчисько,
Навряд чи відаючи про Франкових “Каменярів”,
Зате, напевне, знаючи добре
Ціну сенсації,
За кожну відколину гранітну
Правив марку чи долар.
Що ж, екзотичнішого сувеніра
Важко сьогодні знайти в Берліні,
Ніж той, що дрібка мала гранітна
... посеред світу...
і
не
поперек горла.


* * *
На тонкій стеблині
Вранішнього путівця,
Що впирається в мій ґанок,
Земля повертається
Обличчям до сонця.

* * *
Не стало снігу,
І долоні
Вітерець відхукав
До наступних
Заморозків.

* * *
Ці хатки попід Дніпровими кручами –
Мов ластів’ячі гнізда під стріхами,
Порослими мохом
Та людською байдужістю.
Але бачить око:
Віддалік,
Віддалік –
Маленька птаха,
Що колись на світанку
Покинула тепле гніздечко,
Принесла у дзьобі
Червону намистину глини,
Якраз таку,
Що з нашого глинища і з нашого дитинства –
Коли ми були іще малі
І не знали,
Що можна покинути рідну домівку
Надовго, назавжди...
Але на відстані теплохода
Видно,
Як мала пташка
Клопочеться біля гніздечка.
Ще одна намистинка, ще...
І вже разочок намистин
На ниточці вечірнього променя
Гойдається під стріхою
Іздалеку...
Іздалеку...

* * *
Прямокутні й округлі будівлі
З гострими кутами проблем і пристрастей
За товстими кам’яними стінами,
Які мовби тамують у собі
Людські радощі й людські болі,
Не дозволяючи їм вихлюпнути
Назовні.
Проте, коли таке трапляється,
Мешканцям уже не пізнати
Власних голосів-жалів і голосів-образ,
Які на людях стають
То зовсім беззахисно-оголеними,
То навпаки –
ще більш гостролезими, гострокутними.

* * *
Скаржишся на комп’ютер,
Що той розгубив пам’ять.
Скаржишся на пам’ять...
Втратив, чого не мав.

* * *
Корінці книжок,
малих і великих,
Їм і невтямки,
Що спочатку було могутнє коріння
Дерев,
Яким судилося
Білими сторінками
Прошелестіти
Свою лебедину пісню.




* * *
І пересохле річки гирло –
Мов горло, пересохле всмерть.

* * *
Ці хвильки на воді...
На хвилю задумаєшся про вічність –
І мерщій
Переходити вбрід ріку,
Допоки і ця мить
Не стала
Для когось
Вічністю.

Перед картиною Левітана

Золотолистим плагіатом
Постала перед моїми очима
Цьогорічна осінь.

* * *
Вечірні ліхтарі –
Мовби осінні птахи,
Що тягнуть голосну вервечку
За обрій...
Та тільки не покинути їм ніколи
Цієї землі,
Бо власним світлом прип’яті до неї.

* * *
Не говори,
Що твоє сонце уже
На заході,
Що день твій
Уже позаду.
Бо немає
Жодного дня попереду
Ні в кого, ні в кого.
І позаду немає
Жодного дня
І жодного сонця.
День, що позаду,
Належить минулому;
День, що попереду, –
майбутньому.
І лише цей день –
Тобі сьогоднішньому.
Будь гідним його.
Аби дню,
що позаду,
І дню,
що попереду,
Не забракло
Твоєї гідності.

* * *
Напередодні радості
Рахуємо дні і хвилини –
Як довго тягнеться час
Напередодні радості.
Напередодні лиха
Так само лічимо
Дні і хвилини
... в чеканні радості.

* * *
Наші валізи
Завжди готові в дорогу,
Бо легші від наших ніг.


* * *
Чиста сторінка книги,
Випадково пропущена
Між друкованих...
Не виявитися б
Такою випадковою сторінкою
У книзі життя.

* * *
Вітер на клапті порвав

читати