Re: цензії

29.10.2026|Василь Кузан
Реалізм абсурду
27.10.2026|Юлія Манякіна
Музика розшарпаної цілости
26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Пам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменниця
Жити, поки життя триває
22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зробити вибір
20.10.2026|Буквоїд
Коли Попелюшка обирає бунт, а не принца
20.10.2026|Ірина Голуб
Історія, яку не розповідають без суперечок
Дві сестри і дівчина, яка колись була кішкою: українською вийшли повісті «Дві Лотточки» Еріха Кестнера та «Мінуш» Анні М. Ґ. Шмідт
«Несолодкий дим деформованої війної Вітчизни»
19.10.2026|Юлія Манякіна
Абсурд без крайнощів

Re:цензії

Моя і ваша

Поки в літературі тривали суперечки на тему, чи існує у нас «жіноча» проза, як саме її ідентифікувати, і куди приведе фемінізм, літературний процес, як виявилося, не стояв на місці.

Крім того, що сама «жіноча» проза надійно утвердилася в лінійці сучасних жанрів, вона ще й у повній мірі скористалася згаданим фемінізмом, плутаючи карти, схеми і заодно голову літературознавцям, коли поєднується, скажімо, з відверто «офісною» літературою сьогодення.

Не так давно, вирвавшись за кордон, чи пак на заробітки, героїні нашої «жіночої» прози живописали у своїх сповідях виключно довколишній «виробничий» пейзаж, погода в якому не дуже мінялася, хоч би яку історію ми згадали – від давніх «Sauvage medames russos» Ганни Ручай (про бізнес «швейцарських пані руського походження») до новішого «Нижче» Кіри Малко (про життя-працю на міжнародному круїзному лайнері). Тим часом «Твоя М.» Ірини Жураковської – вже новіше слово у лексиконі «жіночого» чтива – «феміністського», «виробничого» чи ще якого «офісного» плюс, безперечно, «любовного».

Утім, будь-які конвенційні та жанрові обмеження у випадку із цим романом про долю двох дівчат не так важливі, якщо уточнимо, що мова про загальнолюдські цінності та бажання: прагнення будь-що будь бути щасливою, вижити за будь-яких умов і залишитися самою собою. За сюжетом, вінницька офіціантка Марина їде на заробітки до Парижа. «Попереду перший у житті серпень без картоплі, від якої всі руки порепані, а нігті чорні й обламані. А потім ще й весна без городу… А головне – цілий рік вона не бачитиме цього козла, свого старого». Адже саме рідні, і зокрема батька, не вірили в дочку, що прикрило її все життя. Тому контраст з минулим життя разючий, хоч би які труднощі чекали дівчину на новому місці. «Ось воно! Вечірнє літнє небо, світло-бежеві будинки з завиточками й витребеньками, ковані балкончики, усміхнені люди довкола, фонтанчики всілякі. І все таке спокійне, таке лагідне. Ніби кілька століть чекало саме на неї, Марину Коваленко з Вінниці – і от дочекалося».

Інша «сіра мишка», німкеня Марія, їде в Париж вчитися в університеті. Вона любить фізику і грати на скрипці, вона інтроверт, і перша ж студентська вечірка обертається для неї сексуальним насильством, але чим далі сюжетом – в якому і зміна орієнтації, і шлюб з професором і народження дитини – тим більш впевненою у собі вона стає. Аж до розриву з минулим, в якому жоден Париж уже не допоможе.

Слід додати, що спільного в обох героїнь, крім «паралельного» паризького життя і моментів, де їхні долі ось-ось перетнуться, чимало не лише в особистій, але й в соціальній ба навіть політичній сфері. Звісно, для німкені Марії в її світі навіть зміна орієнтації чи феміністська позиція зрозуміла і нормальна в очах більшості, натомість для «київського» життя Марії, в яке вона повертається, щоб стати лікаркою, а далі успішною менеджеркою, випробування мають інший характер. Насамперед Майдан і Революція гідності на тлі яких відбуваються зміни в її особистому житті. Чергування на Майдані, кохання, хвороба, побутові труднощі по тому… «Шукати нову роботу? Так усюди урізають позиції. Повертатися в поліклініку на зловтіху крисі Світлані? Ні, вистачить і того, як зловтішається старий: мало не щодня шле в месенджер лінки на новини – ну що, мовляв, доскакалася на своєму Майдані?»

У будь-якому разі, обидві героїні в романі залишаються не на загальноприйнятих позиціях, а зі своєю власною правдою, яка у Марини співпадає з патріотизмом і бажанням довести світові власну значущість як жінки, а в Марії – з остаточним рішенням бути самою собою. «Твоя М.» виявилася не лише «бунтівною» прозою у жанровому розмаїтті, але й вкотре розмежувала «мою» і «вашу» позиції щодо фемінізму в літературі.

Ірина Жураковська. Твоя М. – Чернівці: Видавництво 21, 2021



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.10.2026|18:41
1 листопада у Львові «Брати Гадюкіни» розпочнуть свій тур Україною
27.10.2026|18:38
Від домашньої полиці до деокупованих громад Харківщини стартував третій «Книгозбір»
27.10.2026|18:14
Наталія Ребрик: «Юрія Станинця не тішила перспектива стати провідним радянським письменником»
26.10.2026|16:16
У Відні презентують книгу Вероніки Чекалюк
23.10.2026|10:51
Від домашньої полиці до деокупованих громад Харківщини стартував третій «Книгозбір»
23.10.2026|10:20
Українці визначили 35 знакових видань Незалежності
23.10.2026|10:04
У Львові оголосили програму Третього міжнародного фестивалю «Земля Поетів»
20.10.2026|15:25
3-го листопада піаніст-віртуоз Євген Хмара запрошує у Львівську оперу на «Піано Терапію»
15.10.2026|16:58
У Будапешті відбувся міжнародний книжковий фестиваль за участі України
13.10.2026|17:08
Павло Коробчук презентує нову поетичну збірку «Сажа» на фестивалі «Земля Поетів»


Партнери