Читаючи цю книгу, мимоволі згадуєш письменників, які одночасно були чи є лікарями: А. Кронін, А. Чехов, Конан Дойл, В. Вересаєв, С. Моем, М. Амосов, дитячий хірург С. Долецький, у якого є книга з аналогічною назвою, П. Бейлін, якоюсь мірою улюбленець автора «Думок у дорозі» А. Швейцер, а з нині живущих – Ю. Щербак, Т. Соломатіна, І. Ялом та інші (загалом до сотні імен). Не буду оригінальним, якщо скажу, що, очевидно, сама професія спонукає наразі до міркувань про людське життя і смерть.

Збірка Д. Пушніна містить вісім, за його жанровим означенням, новел, лаконічних, жвавих, позначених подеколи легкою іронією. Незважаючи не те, що у кожній з них присутня визначальна для цього жанру несподіванка, однак з огляду на ледь окреслені характери і мінімум діалогів, вони більше нагадують нариси. За ними бачиться вправне перо колишнього кореспондента газети «Медичні кадри», а також документальна основа – трудові будні лікаря швидкої допомоги. І хоча автор кілька разів наголошує, що всі події та персонажів він вигадав, проте і найбуйніша фантазія не наважиться порушити закони правдоподібності, як це робить саме життя у найкращій, як на мене, новелі збірки «Мільйон доларів». Тут тобі і характер-загадка новочасного Гобсека, і зародок того, що літературознавці називають «романним мисленням». Натомість в цілому життєві історії від Дмитра Пушніна – це опис нестандартних ситуацій з практики лікаря з додатком його моральних висновків. Ці міркування, як правило, становлять обрамлення або фінал чергової історії. На жаль, впадає у вічі одноманітність лексики, на зразок «Дима ехал и думал» і нав’язливість деяких повторів. Пожвавлює виклад порушення подекуди звичної хронології з переміщенням прикінцевих епізодів на початок і переадресуванням точки зору на події від головного і наскрізного героя до інших персонажів.

 Як на мене, ці нариси-новели чи новели-нариси мають потенціал, аби перерости у повнокровну художню прозу малого формату. По-друге, авторський дидактизм тяжіє до жанру притчі, навіть всупереч тому, що, попри універсалізм притчі, обставини дії дуже добре знайомі нашим сучасникам. І це ще один можливий формат реалізації авторського задуму. По-третє, ця низка текстів позначена «серіальністю» і може слугувати сценарієм для прецікавого телесеріалу про швидку допомогу. Тим більше, що таких історій у пам’яті лікаря, мабуть, не один десяток. А врешті-решт, чи так уже й потрібно нав’язувати Д. Пушніну «статусні» рамки художньої літератури. Можливо, краще подивитись на ці тексти як на белетризовані нариси, у річищі того, що робить, скажімо, американка Регіна Бретт. У кожному разі, як сказав класик, усі жанри хороші крім нудного, а розповіді Д. Пушніна читати цікаво.

  І тут нарешті час пояснити, чому в назві рецензії з’явилось слово «бодгісатва». Річ у тому, що медитативний образ, себто зображення лісової стежини навесні чи влітку, на обкладинці жодним чином за локальною специфікою не пов’язане з авторськими розповідями. Залишається припустити, що його треба трактувати умовно як образ внутрішнього світу, сповненого мудрості і гармонії. Справді, чи не з цього джерела випливають моралізування автора: роби все вчасно, спіши повільно, не  будь захланним, зберігай почуття гумору, прислухайся до внутрішнього голосу, адекватно оцінюй ситуацію, не звинувачуй нікого в своїх невдачах, плекай почуття відповідальності? На перший погляд, ми всі й так це знаємо. А проте, чи не варто усім від учителя до президента переосмислити цінність таких чеснот, як адекватна оцінка ситуації і вміння взяти на себе відповідальність у світлі життєвих уроків людини, яка не раз допомагала іншим на грані життя і смерті? Ось рецепт подолання життєвих проблем з погляду лікаря швидкої допомоги. За цими чеснотами криється передовсім глибинне почуття причетності до всього, що діється навколо тебе і в тобі. А воно, у свою чергу, неможливе без незліченну кількість разів спрофанованої і ніби наївної та старомодної віри у предковічну гармонію, що становить праоснову життя.  

Бодгісатва – це просвітлений, що досяг рівня Будди і стану нірвани, але відмовився від неї, щоб рятувати інших «над прірвою в житі». Напевно, тільки такі люди, що здатні за всіх обставин зберігати внутрішній спокій, здоровий глузд і почуття гумору, ефективно працюють в екстремальних умовах, у тих умовах, які, наче ті щупальці спрута, все більше оповивають наші життя.