Не нова думка про те, що кожен письменник мав би написати за життя і книжку для дітей. Однак не кожен зможе, бо юні читачі легко впізнають нещирість інтонацій і загравання дорослих, не сприймають штучність вигаданих героїв та ситуацій. І, звичайно, зовсім не потребують школярі у художніх книжках повчань за змістом у формі самих повчань. Один із секретів цікавої дитячої книжки - у вмінні автора поєднати вигадку, химери чи чарівні прийоми зі світом, у якому діти впізнаватимуть своє життя: школу, захоплення, стосунки з батьками і друзями. У такому «двосвітті» розвиваються твори В. Нестайка, Дж. К. Роулінґ, А. Ліндґрен, К. Нестлінґер і багатьох інших дитячих письменників. Особливо непросто писати для дошкільнят і молодших школярів: скомпонувати «горизонт баченого» і «горизонт неочікуваного» для тих, кому до 10, вдається дорослим, які здатні осягнути незбагненні закони важливого і цікавого у світі дитинства. Отож запропонувати захопливе і дотепне чтиво для такого рівня мислення можуть лише окремі талановиті письменники.

Саме такою є Марія Микицей, книжка якої «Будинок, який умів розмовляти» вийшла нещодавно видавництві «Грані-Т». Заслуговує на комплімент і видавництво за засновану в 2011 році серію «Книготерапія». Як зазначено в книзі, «Книготерапія» обговорює і допомагає вирішити важливу в житті дитини проблему одночасно і з самою дитиною, і з вами - батьками!». Створюють «Книготерапію» для дітей сучасні письменники і художники, а для батьків - лікарі, психологи або педагоги (їхні рекомендації є в «батьківському додатку»).

Як на мене, Марія Микицей пропонує взагалі забути про проблеми і дарує переживання щасливого дитинства. Адже коли в дитини є мамуся й татусь, які називають її «наше сонечко» і допомагають пізнавати світ, - це і є справжнє щастя. Даринка-Жаринка, головна героїня книжки, оточена батьківською любов´ю і турботою. «Вона мешкала недалеко від неба - на восьмому поверсі височенного будинку. З вікна її кімнати було видно вулицю із рядком автомобілів. Вони здавалися Даринці велетенською сороканіжкою, яка кудись поспішає. Іноді ноги сороканіжки переплутувались і вона зупинялася», - так починається розповідь про Даринку. Як мені здається, авторці з перших рядків вдається втрапити на дитячу «хвилю», переконливо перевтілившись у допитливу маленьку дівчинку. Отож батьки, іграшки, перші подружки - все у Даринки, як у дошкільнят. Неочікуване й дивовижне береться у Марії Микицей з цієї ж дійсності: просто пан Будинок за містом, у гості до якого приїхала родина, уміє розмовляти і оповідає цікаві історії. Мешканці Будинку - звичайні і дивовижні водночас: велика родина жучків, пан Павук із сім´єю, подружжя ластівок, що недавно повернулося з-за кордону, а ще пан Лелека, який носить немовлят. І всім тут добре та затишно, легко здійснюються мрії друзів Будинка, часом і за участі Даринки (наприклад, в історії з Бузком, який мріяв про птахів).

Це перша з опублікованих дитячих книжок Марії Микицей. Досі ми її знали передусім як поетку, авторку збірок верлібрів «Саламандра» і «У затінку шафранів». Поетичний хист помітний і у казкових історіях письменниці. Маленькі читачі з Даринкою-Жаринкою знайомляться з красенем Бузком, улюбленим небожем тітоньки Бузини, спостерігають за бабкою-красунею з перламутровими й фіолетово-синіми крильцями і бабкою-коромислом з прозорими блискучими крилами брунатного кольору, плетуть віночки, схожі на веселку - хіба це не поетично? Тому книжечка не лише виховує екологічне мислення малюка, а й розважає, формуючи гарні естетичні смаки. Власне, авторці вдалося приховати виховні інтенції в глибинах повісті, а це також один із секретів успішної книжки для дитячої аудиторії. Зрештою, виховний потенціал нарощує у виданні ну дуже серйозна стаття магістра філології, психолога, казкотерапевта Катерини Єгорушкіної «Доросла розмова про сімейний відпочинок», у якій докладно розповідається про користь відпочинку на природі та спілкування з дітьми.

Проникливо «пережила» і вдало відтворила у візуальному ряді історії пана Будинка художниця Тетяна Копитова. Знайома дівчинка зачудовано розглядала котиків, цих незмінних символів домашнього затишку, вже на форзацах книжечки. Без перебільшення, Марії Микицей, отже і читачам, пощастило з художницею: Тетяна Копитова також дивиться на світ допитливими очима дитини, які потім зворушливо малює на барвистих малюнках.

У книжечку увійшло три історії. Дітки, а особливо дівчатка, були б раді продовженню оповідей пана Будинка. Отже, є письменники, які мали б написати за життя як мінімум дві-три книжки для дітей. Серед них і Марія Микицей. Побажаємо успіху!