посеред ночі під час важкого кашлю мої легені сказали що я не вмію жити і не знаю чистого повітря вони образилися й пішли собі в темряву я гукав їм куди підете навколо війна але було надто пізно потім я лежав бездиханний і думав про другий закон ньютона про прискорення тіла але...

Послухай, сину, що премудрість каже: Коли два стільці маєш до вибору — Тут користь власну, тут святу лояльність, — То на обох старайся разом сісти. І будь неначе те теля покірне, Що ссе дві мамі за свою покору. Та ще мудрішим можеш показатись, Коли стілець лояльності поставиш На...

Поснули під ковдрою ночі, заплющивши вікна, квартири. Годинник чорняву брівку уже приморгнув на чотири. Захрипли на всесвіт горласті транзистори – злі яничари. На небі вдягають сузір´я гаптовані сріблом кептари – Біліє на сході світанок, зустріть його треба врочисто. Беруть із...

Ностальгія як відголосок мрії про загублений рай — ось те, що муляло в мештах мого життя впродовж усієї свідомості. Десь у шістнадцять я почала за посередництва снів шукати своє Ластівчине гніздо. Шукала і не знаходила. Пошук цей дуже швидко переріс в іпостась мого хреста —...

на синьому небі віконних шиб вона малює губною помадою губи (губи як губи лиш дуже холодні і дуже червоні) червоні як ніч що повільно вмирає достеменно ще не народившись сімнадцять років тому він писав про опівнічне лезо свічки об яке розбивається лицемірно твереза днина (із передсмертним...

Над селами хмари Похилi, I тоскно в блакить Простягають руки безсилi: Оце тiльки лишилось, Що плакать. О, так залетiки далеко В такий голубiючий рiй, Бiлопiняве пiр´я стелили Над селами хмари: Слiз нi краплi — Оце нiчим лишилось I плакать. 1921

Дячиха Євпраксія поралася біля печі. Вона гнівалася. Вже давно перестояла вечеря, час би й спати лягати, а дяка Оверка нема та й нема. А господині ж найгірше, коли вона когось чекає до столу, а той не йде. — Неначе тобі в болото пірнув! — промовила дячиха сама до себе й із серця...

Потік століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю... І гнівно враз розбив граніт, І — гей, на бій за волю! Летить, кричить, шумить орел, Розбитих хвиль не ліче: їх безліч вилете з джерел, Коли він їх покличе. Народ століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю... I грізно враз розбив...

У кишенях душі назбирався усякий мотлох: Там любов недолюблена, зради, печалі, сльози, Там знання недоречні й дитячий дрібний непослух – Там є все, і всього у надмірні, запійні дози.   Для нових сторінок є потреба у сильнім вітрі, Навіть віриться щиро в нахабного крадія, Що...