Палають огні при долині, І північ заходить, і сон. Татари сидять при долині На всіх поділяють полон: — Два списи бери, на придачу Китайку червону з плеча. — Мені ж гривуна вороного. — Мені чорнокосе дівча. Китайка горить, як заграва, Ірже сумовито гривач, Оксана сльози не...

Він мешкав у, такому собі, будиночку-пряничку в центральній частині Старого-Міста. Ця псевдоготична споруда, десь початку двадцятого сторіччя, з явним додатком авторських фантазій архітектора, вабила до себе незвичністю та загадкою свого мешканця, який відверто уникав людей. Одне слово, була на...

Коли в монастирях був папірусу брак, Ченці з рукопису старе письмо змивали, Щоб написати знов тропар або кондак, І палімпсестом той рукопис називали. Та диво! час минав — і з творів Іоанна Виразно виступав знов твір Арістофана. Кохана! Це душа моя — той палімпсест. — Три роки...

Паліть універсали, топчіть декрети: знов порють животи прокляті баґнети! Проклинайте закони й канцелярський сказ - Воля! - єдиний хай буде наказ. Воля! воля! — серце в грудях... Знов як рабів розпинають на людях. Знову кайдани, тюрма, й шомполи, і слово невільне мов з-під поли. Хто має...

Пам´ятаю, як я себе берегла малою Якби зі мною трапилася біда Мій дідо плакав би так нестерпно Як в день, коли в лікарні померла баба Але ж мій дідо уже полетів за нею Тому я давно не боюся війни і смерті Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку Я сперечаюся з небом, де всі...

Всі ми розіп´яті на хрестах, Всі ми покриті ранами. Заповідано нам жорстокий шлях Злими коранами. Заповідано бути нам єретиками, Синами дикої долі, Розрубати степи прямими стежками І впасти серед поля. Вірили ми, що над чорними голгофами Зустріне нас привітний Ісус, І потечуть величними...

Вийшов з радіо чорний лев І збудив моє серце опівночі. В його чорних важких сльозах Я побачив труну кришталеву. Це був гордий печальний лев, Чорний лев з золотою гривою, Рідний брат сонцебризній меч-рибі, Де сльоза атлантична кипить. І він кликав на похорон брата До труни, де з руками...

Не хочу — ні! — цих похорон. Прости. Хай тільки ворон тричі десь прокряче, Що вже похований ти, неповторний ти, Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячийі Ні, не ув´язнить глина чужини Твою труну, твій попіл вогнепальний, Бо правнуки, що будуть знов сини, Перенесуть у тишу...

А в тебе пам’ять все ж погана. Й виделка в оці лівім… Ця… Вона ж тобі – не до лиця!