карма цього краю - кармелюччя бунт і бинт горіхи і гріхи первакова річечка палюча плине до могильної трухи пагорб чи долина - цвинтар цвинтар човників чимало відпливло дзвонить чорний вітер як вестмінстер але є в проскурові павло ох охота як змію...

А Дівчата роблять коло, крутяться і співають, а одна дівчина, ставши всередині, жестами показує те, що інші співають. Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька. Тут вона стояла, До землі припала, Личко не вмивала, Бо води не мала. Ой встань, ой встань, подоляночко, Обмий личко, як...

Моєму внукові Данилові Вікторовичу Супруну   Війна. Дерева з кровію людською Шумлять про те, що чули, де були Пташки, які клювали їхню хвою І в їхнім листі діток привели.   Листки черлені у Дніпрових водах Пливуть-летять – мов сльози кульові. Волхви й вовки танцюють...

(Посвята сім´ї Михайла Ф. Комарова)* * Комаров Михайло Федорович (1844 -1913) — український бібліограф, критик і фольклорист. Приятель сім´ї Косачів. І Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок... І мчить залізний...

Затуманений день – ніби сірий поганий котяра: На нагострених пазурах сонця застигли шматки; Похолола лілея рожева, в Душі аромати пожару; Прочуття грозові під ногами збивають грудки   Тих надій, що не збудуться. В серці скляному Дикий іній гірський посолодшав на дьогті...

Ти — тiльки випадковий подорожнiй На запашнiм, заквiтчанiм шляху. Л.Могилянська I Вiдпочинеш i пiдеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубiновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя, раптовним блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свiй i близький, Це ж на...

Поезіє вседобра не мовчи через те що війна кричить, віршосяйні світи і всесвіти ваше небо не затулити, яке з тонких матерій в душі як вищість висотою з вічність, бо із метою всещастя ви – наступні всесвіття, і якби люди увірували у вірші добрі, і політика з економікою покладались...