До книги «Письмо з околиці», яку Анатолій Дністровий жартома окреслює як «ultra lait публіцистика», увійшли мікроесеї, авторські колонки, вибрані статті, записи з нотатника й блоґу, більшість із яких упродовж 2000–2009 років широко друкувалася в часописах та інтернет-виданнях. 

Зустрічі різних тем під однією обкладинкою – як, скажімо, поезія і радіація, Кант і кінематограф, стоїцизм і слабкість, чари музики й соціальні трущоби, письмо й читання, мовчання й профани, подорожі й самопожирання, письменники та психоаналіз живота – все це постає складовими голосу з околиці – околиці як особистості автора, околиці як його участі в тих чи інших процесах, навіть околиці як присутності української культури у світі. 

Композиція книги «Письмо з околиці» як membra disjecta (з лат. – роз’єднані члени) формує багатогранну картину того, як в одному письмі можуть природно поєднуватися пристрасть до літератури, філософії, історії, кіно та рибальства, а також різні епохи, люди, розчарування й прагнення.