Тому вірять політикам, які обіцяють те, що неможливо виконати.

"Мінімум включання аналітики, максимум включання емоцій. І це постійне бажання створити собі месію. То месію Ющенка, то месію Порошенка", - каже письменник в інтерв´ю Українській правді.

При цьому українці не готові нести відповідальність за свій вибір.

"До 2014 року це було суто і виключно так: "Геть кривавий режим! Геть кривавих політиків! Геть усіх! Це не моя держава! Це не мої органи влади! Я до цього не маю жодного стосунку!". Після 2014 — це режим, за який голосували безпосередньо ми. Мають бути ще якісь аргументи, крім криків "ганьба". Безвідповідально за півроку після виборів кричати: "Давайте валити кривавий режим Порошенка". Це не відповідальність "шахтарів Донбасу", "ватників з Криму", "русифікованих люмпенів зі Сходу. Ми всі це вибрали", - розповідає письменник.

На думку письменника, розчарування створює конфлікт між громадянином і державою.

"Ти не хочеш протиставляти себе цій країні, ти хочеш, щоб вона мінялася, ти хочеш нормально в ній жити і її любити. А вона натомість не дуже хоче, щоб ти її любив, принаймні, створює купу якихось варіантів і випадків, коли можливість цієї любові ставиться під сумнів. Держава діє методами Януковича, вона й далі ігнорує твою присутність, ігнорує твою думку. Цей конфлікт надзвичайно печальний, тому що він нівелює багато важливих речей, що відбуваються в нашій свідомості з 2014 року".