— Я вже менше подорожую. В молодості проблема одна — є багато вільного часу, але немає грошей на подорожі. Коли ти стаєш старшим, ця проблема перевертається з ніг на голову. Цієї зими ми з дружиною поїхали до Танзанії. Вже за звичкою я не зупиняюся в фешенебельних готелях і впродовж усієї мандрівки намагаюся побачити якомога більше.

 

Один з моїх товаришів (волонтерів) у кінці березня цього року прислав мені повідомлення в Facebook, що от подивися, Макс, який ти «лопух», ти купив квитки до Танзанії за 500 доларів туди і назад, а зараз є за 180.

 

У Танзанії з березня по травень сезон дощів. І дешеві квитки насправді означають лише одне — вас намагаються заманити та розвести на гроші . Коли ми з дружиною мандрували, то розуміли, що при найменшому дощі деякі місця стають непрохідні навіть для позашляховика. Я запитував у гіда, чим він займається у сезон дощів. Посміхаючись він сказав, що навіть у той період тут є туристи, але вони зазвичай з України або з Росії. Спочатку я не зрозумів цього натяку...

 

Чи рекомендую їхати до Танзанії? Однозначно, так. Я до цього вже був в Африці, але за кількістю і за якістю того, що ви зможете побачити, з Танзанією  ще поки що нічого не може зрівнятися. Хоча Танзанія виявилася не по-африканськи дорогою. Все виявилося набагато дорожчим, навіть ніж у нас в Україні.

 

 

— Я щаслива людина, в тому сенсі, що я перетворив єдину річ, займатися якою мені по-справжньому подобається, на справу свого життя. Я дуже довго ішов до того, щоб стати професійним письменником. На сьогодні я заробляю лише зі своїх книжок.

 

Був період, коли я писав до різних журналів. Я припинив цю співпрацю минулого травня, з тієї простої причини, що для мене в ній не було фінансової потреби.

 

З іншого боку — це час. Щоб написати хорошу журнальну статтю, потрібно як мінімум два дні. Я не уявляю, як можна написати хорошу статтю за декілька годин. Тому, поки мої читачі будуть дозволяти мені жити за рахунок моїх книг, я і надалі писатиму те, що я хочу.

 

 

— Насправді колись, я це навіть заміряв (є прикольна річ у Word, яка показує, скільки часу був відкритий файл). Але потім зрозумів, що цей час не є об’єктивним, адже я не завжди пишу, можу просто залишити відкритим документ і робити щось інше. Часом я зустрічаю в соцмережах  хейтери пишуть: «О, клепає романи один за іншим». Це не про мене... Хоча часом і про мене.

 

Загалом, ми мусимо розуміти одну річ — для людини, яка займається лише літературою, випуск однієї книги на рік — абсолютний мінімум . Більше того, навіть якщо ми подивимося на загальновизнаних класиків, то вони писали по книзі щороку. 

 

Ще є один нюанс: я вважаю романом від 100 тисяч слів до 130 тисяч. Але багато людей називає романом уже те, що має 40 тисяч слів. Ну  візьмемо в середньому 100 тисяч слів, отже, для написання нормального роману ви потребуєте як мінімум 100 днів. За коротший час це нереально, бо всі ми хворіємо, часом відчуваємо якусь неспроможність працювати.

 

Крім того, потрібно шукати матеріал для роману, хороший письменник постійно з кимось спілкується, радиться тощо. Безперечно, треба редагувати, буває таке, що я видаляю цілі абзаци. Загалом одна книга на рік для професійного автора, для того, хто хоче заробляти собі цим на життя, є цілковита норма, і це та норма, яка анітрохи не зашкодить якості.

 

 

— Мені подобається, як я еволюціоную як автор. Подобається, що коли я озираюся назад, то бачу різницю між своїми текстами. Зараз для мене найкращою книгою є, безперечно,  мій крайній роман «Зазирни у мої сни». Але я переконаний, що ще кращою за нього, хоча б зовсім на трішки, буде книга, яку я пишу зараз, — «Не озирайся і мовчи». Я сподіваюся, що поговоримо про неї восени під час всеукраїнського туру. 

 

А в голові я вже маю свою наступну книгу. І я вже навіть маю назву для неї — «Де немає Бога». Її особливість у тому, що це буде не фантастичний роман, там не буде містики, це буде просто потужна життєва історія. Вже зараз відчуваю те, що це буде моя «чорна книга».